Степан Григорович Корсун a. a. 1738
Ur pennad tennet eus Rodovid BR, ar c'helc'hgeriadur digor.
| Lignez | Корсуни |
| Reizh | gourel |
| Anv a-bezh d'ar c'hanedigezh | Степан Григорович Корсун |
| Kerent
♂ Григорій Якович Корсун [Корсуни] a. a. 1689? | |
Darvoudoù
bugel: ♂ Григорій Степанович Корсун [Корсуни]
bugel: ♂ Ярема (Єремія) Степанович Корсун [Корсуни] a. a. 1755 ≤ ? ≤ 1756
eured: ♀ Марина Леонтіївна Слюз (Корсун) [Слюзи]
1738 marvidigezh:
Notennoù
Корсун Степан – службу розпочав військовим канцеляристом у 1742 р., військовий товариш (1751.15.11. – 1757 – ?) в Лубенському полку.
Як ми бачили вище, сотникування Кирила Криштофовича переривалося близько 1720 року. У цей час уряд в Сенчі посідав Степан Корсун, який, очевидно, був тут сотником і раніше, бо є згадки про те, що Корсун двічі був сенчанським сотником. Степан Корсун був сином Григорія Яковича Корсуна, який у 1672, 1678, 1679 і 1683 роках був полковим миргородським сотником; таким чином, Степан Корсун був чужою для сенчан людиною.
Степан Григорович (р. н. невід. — п. 1738) — лубен. полковий хорунжий (1716—32) та осавул (1732—38).
Степан Григорович Корсун - сенчанський сотник, до 1720.
Близько 1710 року Леонтій Слюз помер, залишивши вдову Марію, сина Семена й дочку, одружену зі Степаном Корсуном. Удова Слюза в черевні 1710 року одержала від Скоропадського підтверджувальний універсал на Юсківці й Скоробагатьки з млинами й дрібними ґрунтами. Із маєтностей чоловіка Слюзиха незабаром втратила Скоробагатьки, якими заволодів її зять Степан Корсун. Виклопотавши собі на це село полковницький універсал, Корсун у 1717 році одержав і гетьманський. Але стара Слюзиха стала клопотати про повернення собі Скоробагатьок як маєтності, закріпленої за її чоловіком царською грамотою. Старання її у цьому напрямку увінчалися успіхом, і за наказом Генеральної Канцелярії в 1727 році Скоробагатьки були відібрані в Корсуна й разом із Юсківцями закріплені за Слюзихою. Цими селами Слюзиха володіла до смерті, живучи у Юсківцях. У 1735 році вона склала свій тестамент, за яким, щоб між спадкоємцями не виникло суперечок, розподілила всі свої маєтки між сином Семеном і дочкою Мариною, що перебувала у шлюбі зі Степаном Корсуном. Семен Слюзенко за цим заповітом одержав: села Юсківці й Скоробагатьки, млини в Сенчі й Лучці на р. Сулі з ґрунтами, двір в Юсківцях, у якому жила його мати з усією рухомістю, й двір у Сенчі. Степан Корсун одержав досить мало: «ґрунт у Сенчі, на якому він живе, млин на ріці Сулиці в Гапонівці, ліс Ороб’ювщину з лукою, кут з дубиною за Сенчею й луг Подоловський». Причиною такої скупості старої Слюзихи до Корсуна було те, що вони із зятем, в основному, не ладили, а крім того Корсун жив майже винятково на кошти своєї тещі: «Степан Корсун, – говорилося в тестаменті, – як став мені зятем, ніколи без моїх власних готових грошей не жив, ні в кого ґрунт без моїх же грошей не купи, які то позикою без жодних процентів, то проханням, деякі віддаючи, а інші в себе немалим числом утримуючи, – у різні роки й різні часи забирав». Усе ж одержане Корсуном від тещі дорівнювало, за її словами й за ціною, «показаною давніх часів знатними людьми», півтори тисячі золотих. У кінці тестаменту, підписаного самою «Марією Леонтією Слюзевою», заповідачка звертається до своїх спадкоємців із проханням не сваритися між собою. Після складання заповіту Слюзиха прожила ще кілька років: вона згадується у 1740 році як власниця двору з підсусідками в Сенчі.
Eus an dud-kozh d'ar vugale-vihan
