Григорій Гнатович Галаган g. 1716 a. a. 1777
Ur pennad tennet eus Rodovid BR, ar c'helc'hgeriadur digor.
| Lignez | Галагани |
| Reizh | gourel |
| Anv a-bezh d'ar c'hanedigezh | Григорій Гнатович Галаган |
| Kerent
♂ Игнатий Иванович Галаган [Галаганы] a. a. 1748 ♀ Елена Антоновна Тадрина (Александрович, Галаган) [Тадрины] a. a. 1763 | |
Darvoudoù
1716 ganedigezh:
bugel: ♂ Иван Григорьевич Галаган [Галаганы] a. a. 1789
bugel: ♀ Параскева Григорівна Галаган [Галагани]
bugel: ♀ Олена Григорівна Галаган (Миклашевська) [Галагани]
1738 eured: ♀ Елена Михайловна Дунин-Борковская [Дунины-Борковские]
1777 marvidigezh:
Notennoù
Після відставки Гната Ґалаґана місце Прилуцького полковника зайняв його син Григорій (1716-1763 рр.).
Григорій Гнатович одружився в 1738 р. з Оленою Михайлівною — дочкою Михайла Васильовича Душна-Борковського, у яких народився син Іван.
Згідно з універсалом гетьмана К. Г. Розумовського (1752 р.) Григорію Гнатовичу Галагану передались села: Барва, Дігтярі, Озеряни, Рудівка, Кухарка та інші. Він був власником понад 4000 ревізьких душ.
Григорій Галаган помер в с. Сокиринцях 1777 р. і похований у церкві Вознесіння, яка була знищена у 1937 р.
Цікавою і неординарною постаттю був син Гната і Олени Галаганів Григорій, якому в 1739 році батько передав полковницький уряд в Прилуках. На старовинному портреті Григорій Гнатович зображений у чорно-зеленій киреї, золотистому жупані, підперезаний шовковим козацьким поясом, в правій руці - срібний пернач, символ полковницької влади. На вигляд полковник старий і хворий, чимось роздратований і невдоволений, хоча в дійсності йому тоді ще не минуло й 50 років. Мабуть якусь тяжку хворобу, а чи моральні муки пережила ця людина.
Про своє життя Григорій Гнатович розповів у автобіографічній записці «Жизнь моя», написаній на двох аркушах у 1771 році. Народився він у 1716 році, учився в Київській Академії, потім служив у війську. Ось як він сам про себе згадував: «У 18 літах убился з коня мало не до смерті ...В 22 года оженився некстаті і не по своїй волі...» Принагідно нагадати, що у 23 роки він став прилуцьким полковником, наймолодшим полковником в історії Гетьманщини. У 1741 році Галаган з полком був у поході під Азовом, де «... перетерпівал несказанную трудность і біди...», у 1760 році «...отправлен бил з тисячною командою в Прусскій поход...» І, на кінець, в 1763 році «....матка моя скончалась, от якой несносной печалі я і сам толко не луснув. І того ж году все оставивши, переселився на своє уєдінєніє вічно». Відомо ще, що Григорій Гнатович був одружений на доньці бунчукового товариша Олені Михайлівні Дунін-Борковській і хоча шлюб цей був «некстаті», подружжя мало трьох діток — сина Івана і двох доньок — Олену і Параску. Найбільші маєтки і землі Галаганів знаходились в Прилуках, Ічені, Озерянах, Дігтярях, Сокиринцях, Липовому і Гнилиці. Своє «уедінєніє» Галаган знайшов у скромній і затишній Сокиринській садибі, де й прожив до самої смерті, бідкаючись і картаючи свою нещасливу долю у листах до дітей: «...а не дай Бог такого (життя), як моє било, і татарам не желаю» Помер Григорій Гнатович в Сокиринцях у 1777 році й похований в «старій» церкві.
Ось таку історію допитливому мандрівникові повідають в Прилуках старовинні портрети-парсуни, що по чиїйсь злощасній волі переселилися з рідних Прилук до далекого й чужого їм Чернігова. Кажуть їм, Галаганам, там затишніше. Ой не вірте! Погляньте лишень у їхні зажурені очі. Всі вони хочуть додому в Прилуки, в Сокиринці, у рідні гнізда, де.здобували славу і неславу, де раділи і мучились, де народжувались і помирали, де й досі дотлівають їхні кісточки. З такими ось гіркими роздумами закінчуємо мандрівку по древньому прилуцькому Валу з його сивочолими монументальними спорудами, що стоять немов сторожа у білосніжних шатах і зелених шоломах на варті століть.
Григорій Галаган був, мабуть, людиною душевнохворою; страждав, певно, манією переслідування, а згодом — меланхолією. Бачимо це з його коротенької автобіографії Григорія. В записці цікава вказівка Галагана на те, що одружився він недоречно і не з своєї волі, внаслідок чого і терпів незадоволення до смерті дружини. На жаль, ніяких пояснень тут немає, а між тим одружився Галаган на дуже видній нареченій — дочці бунчукового товариша Михайла Борковського (син генерального обозного) і дружини його Параски Даниловної Апостол (дочка гетьмана); батько її Борковський рано помер і його вдова вдруге вийшла заміж за Михайла Скоропадського, але пожила недовго і померла. Олена Михайлівна була взята на виховання бабкою гетьманшею Апостол, яка її і заміж видавала за Галагана. Отже, наречена була і багата, і знатна. Але шлюб дівчини став невдалим, можливо, внаслідок душевної хвороби чоловіка. Овдовівши тридцятирічним, Галаган вдруге не одружився, незважаючи на те, що на руках у нього залишилося троє малих дітей. Доглядати за ними вдівцю, звичайна, допомагала його мати, яка жила з сином ще 16 років після смерті невістки. Галаган, поховавши матір, і«сам мало не луснув». Настійливо він жаліється у своїй записці на свої біди — що був і зневажений, і знеславлений, що безчестя його якісь великі сусіди пронесли усім світом. На всі скарги ніяких пояснень немає.
В Галаганівському фамільному архіві [29, с.39-44] зберігся заповіт [30, с.450-471] полковника прилуцького Григорія Гнатовича Галагана (1716.20.11 - 1777.24.12), складений 13 травня 1771 р. у власному будинку в Сокиринцях. Він залишив певну суму грошей на сорокоуст в монастирях та церквах. Весь свій скарб розподілив на 3 частини між дітьми (сином Іваном та донькам Оленою і Параскою). Свій будинок та с. Сокиринці з усіма угіддями та приналежностями, млин в 2 кола в Дегтярах відписав до кінця життя доньці Олені (вдові бунчукового товариша Петра Андрійовича Миклашевського, яка більше не бажала виходити заміж. Заповідач виділив ще 500 карбованців на роздачу "свойственникам бедним" [30].
Eus an dud-kozh d'ar vugale-vihan
