Михайло Леонтьевич Кулиш (Кулишенко) g. < 1710
Ur pennad tennet eus Rodovid BR, ar c'helc'hgeriadur digor.
| Lignez | Кулиши |
| Reizh | gourel |
| Anv a-bezh d'ar c'hanedigezh | Михайло Леонтьевич Кулиш |
| Anvioù-tiegezh all | Кулишенко |
| Kerent | |
Darvoudoù
< 1710 ganedigezh:
bugel: ♂ Демьян Михайлович Кулиш [Кулиши]
bugel: ♂ Иван Михайлович Кулиш [Кулиши]
Notennoù
Леонтій Куліш, його син Михайло та онук Іван (у 1731 р. кобизький наказний сотник), прямим нащадком яких є Пантелеймон, володіли шляхетним гербом Сліповрон (щит: на голубому полі срібна перевернута підкова, увінчана золотим кавалерським хрестом, на якому сидить чорний крук із золотим перснем у дзьобі; нашоломник: такий самий крук з перснем).
У “Родословную книгу Черниговского дворянства”, що її підготував Григорій Милорадович, внесено лише нащадків Андрія Леонтійовича Куліша. Їх там записано вже як Кулєшових. Про самого Леонтія повідомляється: він служив у чині військового товариша в Малоросійському Глухівському полку і, відповідно до універсалу гетьмана Мазепи 1702 р., отримав у Глухівському повіті хутір Озерський, який успадкували нащадки Андрія Куліша.
Важливим джерелом до родоводу Куліша є його автобіографія. З неї відомо, що дід помер, коли батько був “малолітком” – його виховувала мати. Про те, що Олександр Андрійович залишився “десятолітком-безбатченком”, письменник також писав у листі до Степана Носа.
Поруч із Кулішевим обійстям мешкав Роман зі своєю сім’єю – дружиною та двома доньками. Після його смерті Пантелеймонів батько став опікуном племінниць. Одна з них – Леся, старша від Пантелеймона на чотири роки (близька йому в дитинстві), друга – ровесниця (її імені досі ми не знали). Леся, як писав Куліш, “одружилась із якимось панком-п’яницею, – той швидко уложив її у домовину”.
Кулішів прапрадід військовий товариш Михайло Кулішенко отримав у заставу майно воронізького мешканця.
Eus an dud-kozh d'ar vugale-vihan
