Stanisław Zaleski
Ur pennad tennet eus Rodovid BR, ar c'helc'hgeriadur digor.
| Lignez | Zalescy |
| Reizh | gourel |
| Anv a-bezh d'ar c'hanedigezh | Stanisław Zaleski |
| Kerent | |
Darvoudoù
eured: ♀ Tekla Potocka (Zaleska) [Potoccy]
Notennoù
Название этой иконы Богоматери происходит от места, где она прославилась – Рудое село (ныне – Володарский район Киевской области). Здесь находилось имение помещика Станислава Залесского. Владелец усадьбы страдал тяжёлым недугом и часто ездил на излечение от астмы в город Ченстохов в Польше. В этом городе пан Залесский купил на ярмарке икону Божией Матери и молился перед ней об исцелении. Вскоре он выздоровел и вернулся в своё имение в Рудом селе. Приобретённая им икона осталась в Польше.
Однажды, отмечая какой-то праздник, пан Станислав собрал в своём доме большое количество гостей. Пир был продолжительный и обильный, на столе постоянно появлялись всё новые яства. Для пополнения блюд на столе одну из служанок послали в погреб, где хранились продукты. Вскоре служанка прибежала очень испуганная и сказала, что в погребе стоит икона Божией Матери. Среди гостей возникло замешательство, и пан Станислав был вынужден сам спуститься в погреб. Там он действительно увидел икону и узнал в ней ту самую, которую так опрометчиво оставил в Ченстохове. Паном Станиславом овладел священный трепет. Он упал на колени перед образом и услышал голос: «Когда ты болел, то молился Мне, а когда выздоровел, то забыл Меня». В смятении пан Станислав долго и усердно молился перед образом Небесной Владычицы, прося о прощении.
Некоторое время икона оставалась в погребе, на месте своего явления, и все попытки перенести её на другое место не увенчивались успехом. Икона казалась настолько тяжелой, что невозможно было сдвинуть её с места. Известие о произошедшем чудесном явлении иконы Божией Матери поразило местных жителей. Желание видеть эту икону и поклоняться ей побудило простых людей выбрать для неё достойное место. Для новоявленного образа специально была приготовлена и убрана хата, перед иконой был отслужен торжественный молебен, и после этого семилетние отроковицы без труда подняли икону и вынести её из погреба.
В кінці 18 століття в Рубченках було до 300 дворів. Вважалося, що кожен двір складався з 10 родових сімей. Того часу землі Рубченок знаходилися у власності поміщиків-братів Залєських, один з яких був володарем земель Рудого Села.
Віктор Залєський на території Рубченок (однієї з частин села – Селиська) збудував палац з господарчими будівлями 1828 року поміщиком було побудовано цегляне приміщення церкви на честь Покрови Богородиці, а його брат Станіслав Залєський в ті ж роки в Рудому Селі побудував костьол, в якому й він похоронений. Власністю Віктора Залєського в Рубченках розпоряджався його управитель, бо сам пан проживав у Польщі, лише за потребою відвідуючи Рубченки.
1831 року царський цряд позбавив Віктора залєського його маєткостей за участь у польському повстанні і вислав його в оренбурзькі степи. Там він познайомився й подружився з Т.Г.Шевченком, який на той час також перебував в засланні в оренбурзьких степах.
Після Віктора Залєського власницею Рубченок стає далека родичка братів Залєських – поміщиця Феліція Івановська, яка одночасно була володаркою земель Рудого Села. Їй належало 6005 десятин землі в 2-х селах. І лише невеличка частина земель (451 десятина) належала Станіславу Ліпоману, які він викупив у Івановської. В середині 19 століття с.Рубченки стає великим селом, в якому вже налічується 1358 жителів, з них 250 чоловік польських переселенців шляхти і 15 євреїв. Село зростало. З”явилися нові вулиці. Але за співчуття польським повстанням 1863 року поміщиця Івановська позбавляється маєтностей і висилається до м.Курська (Росія) землі з торгів купує поміщик Орловський.
Візитною карткою Рудого Села є залишки колишнього палацу рудосільського поміщика Станіслава Залєвського, Свято-Троїцький Храм 18 століття з цілющою іконою Рудосільської Божої матері та пам”ятка садово-паркового мистецтва 19 століття з колонами в”їздних воріт.
Палац поміщика С.Залєвського побудовано в кінці 19 століття у найкрасивішому місті – на пагорбі над річкою, схили якої засипано спеціально привезеним грунтом, і на них ярусом висаджено кущі, дерева. Навколо палацу розбили сад, який займав тригектарну площу і налічував 3000 кущів та дерев. Від будинку розходилося 8 алей, кожна з яких була обсаджена липами, кленами, каштанами, ясенами.
Приміщення будинку було цегляним, 2-х поверховим, з одноповерховим прибудованим до бокового фасаду флігелем. Бокові частини споруди виконано у формі лоджій з відкритою частиною іонічного ордеру. У будинку нараховувалось 15 кімнат, бальна зала, їдальня для челяди. Цегельні стіни мали метрову товщину, підлога була вистелена паркетом. Від головної брами з колонами до входу приміщення вела дорога, якою взимку по трубі переганяли гарячу воду, тож доріжка ніколи не замерзала. Цією дорогою від криниці біля річки до палацу кінь без погонича (він сам знав шлях) возив воду. Перед парадним входом жебонів фонтан.
В палац завжди з”їджалася знать, на честь якої поміщиком села давалися бенкети та бали. Влітку вельможі полюбляли відпочивати на березі річки. Сама Браницька бувала тут, бо палац слугував їй літньою резиденцією. Коли траплялася нагода побувати у Рудому Селі, олександра проїджала центральною вулицею села, кидаючи сільським дітям цукерки та монети. Але кидала їх не за спину, як це зазвичай роблять, а попереду себе, пояснюючи: „Мій погляд повинен завжди спрямовувати тільки вперед”.
Eus an dud-kozh d'ar vugale-vihan
