Петро Богданів син Загоровський a. a. 1566

Ur pennad tennet eus Rodovid BR, ar c'helc'hgeriadur digor.

Darvoudoù

bugel: ♂ Олександр Петрович Загоровський [Загоровські]

bugel: ♂ Михайло Петрович Загоровський [Загоровські]

bugel: ♂ Василь Петров син Загоровський [Загоровські] a. a. 1577

eured: ♀ Федора Федорова Дочка Сангушко (Загоровська) [Сангушки]

1566 marvidigezh:

Notennoù

Волинський городничий, що згодом дослужився до луцького ключника і маршалка Петро Загоровський вважався у свої часи скоробагатьком.

Історики взагалі порівнюють його з конкістадором, з твердими зубами й загребущими руками, що сам здобуває собі поважне становище в суспільности. Цій же меті служив вдалий шлюб – через свого тестя, володимирського старосту Федора Сангушка статки “конкістадора” ще збільшились.

Неподалік від родового села Загорова (нині це Старий Загорів) вже не знаю від яких часів (може й від домонгольських) була обитель. Загоровський мав до неї особливе ставлення. Бувши дитиною він тяжко хорував, і вже майже мертвий був принесений матір’ю в монастир, перед образ божої матери, але тут ожив і потім виздоровів, – пише Михайло Грушевський.

Маючи собі за обов’язок дбати про святу обитель, замість дерев’яної церквиці Загоровський будує велику кам’яну. До звичайної церковної десятини додав інші статті доходів: десятину всього озимого і ярого хліба з свого Старо-Загоровського маєт­ку, безплатний і позачерговий розмол монас­тирського хліба у млині, що в селі Хорові, і ловлю риби на річні Хоровській, і ліс на опа­лення монастиря і на монастирські будівлі, а також доход від млина, виручений у неділь­ний день.

• http://tutbuv.com/?p=3095

В релїґійно-моральний сьвітогляд, і більше — взагалї в культурно-побутові відносини середини XVI в. введуть нас кілька тестаментів 1560-1570-х рр. (в пізнїйші часи, вісїмдесяті-девятдесяті роки, коли вже прокидаєть ся новий релїґійний рух, на разї не заходжу). Беру тестаменти двох волинських панів: Петра Загоровського, городничого й ключника луцького потім маршалка господарського († 1566) і його сина Василя, каштеляна волинського († 1577) і воєводи волинського кн. Богуша Корецького († 1576); вони тим цїннїйші, що людей від яких вони походять, ми знаємо досить добре).

• http://izbornyk.org.ua/hrushrus/iur60403.htm

Кожна історична епоха по собі залишала помітні сліди. І відповідно кожна епоха мала свої відомі історичні постаті. Одні з них помітної політичної ролі не грали, а одні творили її. Зрештою мало кому взагалі з українських магнатів удавалося впливати тоді на широку політичну та культурну арени.

Та все одно кожне древнє місто мало своїх поручителів та меценатів, які продовж свого життя піклувалися про нього або просто «володіли» ним.Представники родини Загоровських залишили помітний слід у розвитку української культури. Це була місцева аристократична родина, родове гніздо якої було у селі Загорів (нині Новий Загорів Локачинського району). Вперше в літературі про Загорів згадується в 1442р. як про вотчину Загоровських. У селі знаходяться руїни відомого Загорівського монастиря, в якому писався літопис, а також відомий рукописний віршований «Загорівський збірник» XVII ст., який належав бібліотеці монастиря. Доля цього рукопису невідома, але передруки збереглися. Тут свого часу працював відомий маляр Йов Кондзелевич – автор знаменитого Богородчанського іконостасу, що зберігається в Національному музеї Львова. На початку XVI ст. Загоровські стають великими землевласниками і отримують значні привілеї. Найвідомішими особами з цього знатного роду є сини Богдана Загоровського: Петро, Іван і Олехно. Серед трьох братів найбільшу славу здобув Петро Загоровський (р. н. невідомий – 1566р.) від якого й почалося швидке піднесення роду.

П. Загоровський займав важливі державні посади від луцького ключника і городничого до маршалка господарського. Активно займався адміністративною, військовою та меценатською діяльністю. Петро Загоровський дуже швидко із дрібного землевласника став одним із найбільших земледержців на Волині. Своїм дітям окрім родового гнізда він залишив ще чотири села і частини шістьох – у Луцькому, три села і частину одного – у Володимирському, частину одного села в Кременецькому повітах. За його сприяння почалася розбудова Загорівського монастиря. Це видно з дарчого запису, у якому вони Петро і Феодора Сангушко (його дружина), дарують монастирю з своїх маєтків с. Волицю, жертвують десятину озимого і житнього хліба, і ловлю риби на річці Хоровській, і ліс на опалення монастиря і монастирські будівлі, а також дохід від млина вилучений у недільний день. Головний фундатор монастиря П. Загоровський побудував замість дерев’яної кам’яну церкву в честь Різдва Божої Матері.Син Петра Загоровського Василь – був відомим володимирським шляхтичем, волиським маршалком і городничим міста Володимира. Своїм характером він сильно відрізнявся від батька. Йому була притаманна на той далекий час освітченість та любов до науки.

• http://volodymyrmuseum.com/publications/publikacii-volodymyrmuseum/30-publications/historical/124-shlyakhetnyy-rid-zahorovskykh

Лишається невідомою дата коли права патрона над церквою отримав господарський маршалок Петро Богданович Загоровський, однак у 1558 році він їх утратив. «Церков свєтого Василя мурованую в месте Володимерском з людми, землями» захопив князь Миколай Радзивил. Зберіглися неодноразові позови Петра Загоровського до Володимирського земського суду, в яких він позивав князів Миколая, Станіслава й Ольбрехта Миколайовичів Радзивилів намагаючись повернути церкву і засновану при ній обитель, що згадується єдиний раз під 1570 роком.

Лише в 1585 році право подавання на Василівську церкву повернулося до Федора Загоровського. У 1602 році Андрій і Олександр Загоровські скаржилися на київського унійного митрополита та володимирського і берестейського владику Іпатія (Потія), що попереднього року «наслав» своїх людей, які пограбували церкву і поглумилися над священиком.

Eus an dud-kozh d'ar vugale-vihan