Павло Ісакійович Плевковський g. 1777

Eus Rodovid BR

Den:837706

Lignez	Плевковські
Reizh	gourel
Anv a-bezh d'ar c'hanedigezh	Павло Ісакійович Плевковський
Kerent ♂ Ісакій Григорович Плевковський [Плевковські] a. a. 1784 ♀ Марфа Григорівна ? (Плевковська) [?]

Darvoudoù

1777 ganedigezh:

Notennoù

Була заведена судова справа (Полтав. архів: Ф. 801, оп. І, справа 1411; ЦДІА: Ф. 1849, оп. 1, справа 9), яка тягнулась з 1780 до 1785 р.р. У 1784 р. Плевковський помер (не доживши і до 50 років), і справу закінчувала його дружина Марфа Григорівна, яка відмовилася від церковного двору і побудованого на ньому шинку. Марфа Григорівна з дітьми Павлом (народився 1777 р.) та Наталією (народилась 1780 р.) проживала в купленому х. Ісаєнківщині (Сотниківському).

Павло Ісаакович служив на флоті і, мабуть, захоплювався мисливством, коли приїздив у Чепурківку. Це про нього в своєму листі від 1.09.1834 р. до своїх батьків писав Є. П. Гребінка: «...теперь понимаю, отчего покойный Павел Исаакович так ахал над дупельшнепом».

Мабуть, він прожив стільки ж років, як і його батько. Як і батько, він плекав надію придбати землю. В журналі «Известия Таврической ученой архивной комиссии» №22 за 1895 р. наводиться його письмове звернення до «Правителя Таврической області!» від 3 січня 1795 р.: «Немного осталось мне наследия после покойного отца, но в продолжение времени воспитания моею в морском корпусе у беспомощной вдовы, матери моей, и того поубавилось гораздо.

Маленькая деревушка наша, лежащая Киевского наместничества в Пирятинском уезде, называемая Чепурковка, опустела почти совершенно через побеги крестьян в Екатеринославскую и Таврическую губернии. Лишиться до 25 душ тому, кто имел их всех 50. Много ли их останется? Но скудными сими остаткам должна жить мать, быть отделена сестра, вышедшая замуж, и мне при малом жалованье помогать. И никому ничего: ибо остальные, оплачивая подати за бежавших, и из недоимки еще не выходят.

В сей всенижайшей избирая возможнейшее, я прошу Вашего сиятельства не оставить нас милостию Вашею. Величайшую мы в том иметь будем, если мне й зятю моему коллежскому ассесору Андреяну Чепе повелено будет дать никем не занятой еще земли, лежащей в уезде Мелитопольском, вершину Белозерки Янчокрак, или на Молочных Водах десять тисяч десятин. И как беглецы оные не впрок и тем, кто их в упомянутих губерниях принимает, и они и там, виигравши льготние лета, так же бродят то прошу о поимке и отдаче оных, коих бы мы могли там и поселить на вышепросимой земле.

Столь велика надежда на милость Вашего сиятельства, сколь велика и скорбь наша, потеряв людей. Их имена: Наум Лисаченко, Федор, Василий, Степан, Елисей и Петр Компанцы, Петр, Никита и Антон Суглоба, Яков и Григорий Федоренки-Великие, Назарь Шевченко (он же Рубан), Евстафий Михненко, Ерофей Захарченко, Данило и Михаил Хоменко-Шульженки, Гаврило Пшеничний, Григорий Денисенко, Данило Иванов. Данило Петров, Данило, Филипп и Гаврило Малыга, Андрей Носань, Ефим Гречаненко».

Це звернення було складено не без участі Андріана Чепи, який 19 років служив у канцелярії Румянцева і знав, як проводиться розподіл «нових земель». Нам невідомо, чи було задоволене це звернення, чи ні. У 1799 р. Павло Плевковський вийшов у відставку, але в Чепурківці не жив: не був записаний в жодній сповідальній відомості після виходу його у відставку.