Андрій Михайлович Білецький g. 15 Mezheven 1847

Ur pennad tennet eus Rodovid BR, ar c'helc'hgeriadur digor.

Darvoudoù

15 Mezheven 1847 ganedigezh: Стрий

Notennoù

Андрей Білецький, мітрат, препозит львівської капітули.

По довгій недузі упокоївся у Львові в свойому помешканню Високопреп. о. Андрей Білецький, мітрат, препозит львівської капітули, дня 19.травня с. р. Величавий похорон відбувся при участи около 70-ох священиків, 22.травня.

З небіщиком зійшла до гробу одна з історичних постатей нашого народу.

Уродився він 1847 р. в Стрию в міщанській сім’ї. Ґімназію покінчив у Львові, а богословські науки у Відні. До тайни священства приступив у жонатому стані, але вже по двох роках повдовів. Небавом дістався до Львова, де прожив около сорок літ. Ще молодим став капітульним крилошанином і з часом осягнув у капітулі найбільші степені архипрезвитера і препозита капітули. Тричі правив він львівською архидієцезією. Двічі як капітульний вікарій по смерти кард. Сильвестра Сембратовича і митроп. Юліяна Куїловського. Третій раз, як генеральний вікарій, у бурливих роках світової війни, коли митрополит (Андрей Шептицький – В. Ш.) пробував на засланню в Росії. Відзначався незвичайним спритом, що йому й придалось, коли мусів зводити нерівну боротьбу за нашу церкву з нахабними Москалями. Часто любив про се згадувати, як йому Москалі грозили шибеницею, і якими способами він відпирав їх посягання. Вів життя правильне — все після годинника і аж до передсмертної недуги тішився кріпким здоровлям. Як настоятель, був вимагаючий. Був се чоловік “старого типу” – цілою душею відданий “законови і авторитетови". По переконанням був „старорусин", але підчас війни щиро погодився з українським рухом. Ціле своє майно в тестаменті записав сиротам, а бібліотеку „Науковому Богослов. Т-ву". Певно, що його сильно зарисована індивідуальність ще довгі літа остане в пам’яти нашого галицького духовенства.

Вічна Йому пам’ять!

Вражають посадові титули о. Андрія Білецького, перераховані також у газеті "Діло" за 22.05.1926 року: "мітрат, генеральний вікарій, офіціял, архипрезвітер, предсідник греко-каталицької митрополичої капітули, пралат домовий його святості папи, совітник митрополичої консисторії і пр. і пр…"

Справді, – "сильно зарисована індивідуальність", але, на жаль, досить-таки призабута. Хочеться, щоб такі постаті залишалися в пам'яті українців, для чого й написана отся робота.

...

15 червня 1847 року у сім'ї греко-католиків Михайла та Марії (з Чабанів) Білецьких народився син, якого охрестили Андрієм. Прийняла немовля повитуха Софія Держко. За хресних запросили Івана Щербинського та Анну – дружину Андрія Наглюка. Білецькі мешкали у будинку № 311 на Ланах – передмісті Стрия, – де посідали значні земельні наділи. Сім'я була багатою не тільки матеріально, але й дітьми – Бог дав їм шестеро синів і чотирьох дочок. Усі вони одержали відповідну освіту, а чотири сини стали священиками, що й не дивно, бо належали до давнього священичого роду Білецьких. Прадід Андрія – отець Лев Білецький – мав парохію у селі Шманьківці Чортківського деканату, де у 1776 році народився дідусь – отця Василь Білецький, – що потім став парохом у селі Гузієві Болехівського деканату (помер на Різдвяні Свята у 1843 році).

• http://www.vox-populi.com.ua/storinka-avtora/spicer-vasil/ukraienskacerkva-strizenukraienskoienaciie

Eus an dud-kozh d'ar vugale-vihan