Cтепан - Taolenn an diskennidi

В хозяйстве было 2 лошади,11 коров и 10 овец.

Поручатель на свадьбе у Кулиш Ульяны Трофимовны, по её жениху а

крёстная мать Стародубца Георгия Аникеевича в 1847 году,

И другой поручатель Позняк Е.Г. http://ru.rodovid.org/wk/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%81%D1%8C:845341

У зятя её (муж сестры) было три близняшки Вера, Надежда и Любовь http://ru.rodovid.org/wk/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%81%D1%8C:979966

Кума Гараги Семёна Прокоповича

1924-й – рік створення села Кобзарці.

Його активними засновниками були Степан Федотович Дмитренко, колишній наймит селянина-одноосібника Кобзаря, учасник першої світової війни, революції та громадянської війни, сільський учитель Гаврило Васильович Єфименко, Маркіян Родіонович Юхименко, Феодосій Кузьмич Гардик, *****Павло Никифорович Стародубець*****, а також активні організатори «Висунської республіки» Євген Ярошенко, Федір Юхименко та член революційного комітету М. Ярилович. А далі на село чекали: зміни назв – Кобзарське, Кобзарі, Кобзарці, колективізація, колгоспи, перші п’ятирічки, лихоліття Великої Вітчизняної війни, відновлення хліборобської ниви, розвиток тваринництва, введення у дію Інгулецької зрошувальної системи, радгоспи, сільськогосподарські підприємства…

Сьогодні це зветься одним словом – історія. Історія, яка зафіксована в матеріалах шкільного історико-краєзнавчого музею імені Героя Радянського Союзу Віктора Антоновича Веденка, який діє в Кобзарцівській загальноосвітній школі І – ІІІ ступенів.

Розпочав цю складну, але дуже важливу роботу за збереження пам’яті вчитель історії Іван Миколайович Гриценко разом із групою учнів. Матеріали збирали з усіх джерел: спогади місцевих жителів, матеріали з архівних фондів, листування, зустрічі. Раділи кожному спогаду, листу, фотографії, предмету. Зібрані матеріали в кабінеті історії просилися вже на стенди. У 1978 році дирекцією школи було прийнято рішення про виділення окремої кімнати для створення шкільного музею, а в травні 1997-го відповідно до наказу Міністерства освіти України його було зареєстровано як музей при закладі освіти імені Героя Радянського Союзу В.А. Веденка.

З нагоди 60-річчя Великої Перемоги над фашистськими загарбниками у 2005 році музей було переоформлено художниками-дизайнерами приватного підприємства «Гобелен» м. Миколаєва під керівництвом Е.В. Іваницького. Матеріали було систематизовано в сучасні експозиції і по окремих розділах.

Відкриваються двері і перехоплює подих. Вишиті сорочки, серед рушників найстаріший, вишитий у 1870 році, ткацький станок, прялки, рогачі, ціпки, серпи. Голос історії живе в кожній роботі, в кожному предметі. Погляд зупиняється на стендах «Історія села Кобзарці», «Доля моєї родини в долі України», «Острівок стабільності», «Школа в моєму житті», які розповідають про перших поселенців села, про земляків-орденоносців: славних хліборобів, тваринників, рослинників, про базове господарство «Веселий Кут», про долі випускників школи.

Чорним крилом розлук і тяжких утрат війна торкнулася майже кожної родини. Спогади ветеранів, фотографії, листи-трикутники, повідомлення, вже пожовтілі від часу, але в кожному з цих документів історія часу, миті, життя. У музеї зібрано багатий матеріал про земляка В.А. Веденка, який загинув, звільняючи землі Білорусії від гітлерівців у 1944 році, про партизанів-підпільників, про тих, хто визволяв маленьке село в березні 1944 року від чужоземців, про тих, хто потрапив до фашистської неволі. 55 чоловік не повернулися з фронтів, а на фотографіях у музеї вони молоді та живі. Музей школи – це живий організм, який діє, який дає поштовх до нових питань, нових пошуків.

На базі музею працює група юних дослідників, а керує роботою педагог-організатор школи Т.І. Юськів. Командою музею досліджені сторінки життя нашого земляка Героя Радянського Союзу Віктора Антоновича Веденка; ведеться літопис про ветеранів Великої Вітчизняної війни та дітей війни, які повернулися додому і нині проживають у селі Кобзарці; проводиться пошуково-дослідницька робота щодо наших односельчан, які під час війни перебували на примусових роботах у Німеччині. Наразі залишилося лише четверо колишніх остарбайтерів і двоє дітей, які народилися в неволі. Всі зібрані матеріали: фотографії, спогади, відеозаписи, зберігаються в музеї і використовуються для проведення годин спілкування та уроків Мужності.

Предмети домашнього вжитку також тіснять один одного, тому що кожен клас виконує певну дослідницьку роботу з вивчення історії рідного краю. Книга побажань зі словами подяки за добру справу майорить різними почерками випускників та гостей із Херсона, Миколаєва, Дніпропетровська, Києва, Севастополя, Ташкента, Росії. Нині шкільний музей є символом села Кобзарці, яке живе у вихорі сьогодення. Тож буде написана ще не одна сторінка про життя, яке згодом стане історією і займе почесне місце в музеї людської пам’яті.

его племянница Person:1434355