Марко Голубович - Taolenn an diskennidi
Ur pennad tennet eus Rodovid BR, ar c'helc'hgeriadur digor.
2
21/2 <1> ♂ Wojciech Hołub [Hołubowie]marvidigezh: > 1567
3
41/3 <3> ♂ Борис Голуб (Голубков) [Голубы]desaverezh: 1567, упомянут вместе с отцом
Ще в ХІХ ст., деякі польські генеалоги звернули увагу на ймовірність існування двох Андріїв Голубів в один час і фактично на одній території. Проте, це залишилось на рівні гіпотези. Зараз стало відомо про існування Андрія Яковича та Андрія Гнатовича Голубів.
Щось конкретно сказати про Гната Голуба не можна. Ймовірно він був сином Войтеха або Якуба Голуба і помер до 1567 р. Саме від нього бере свої початки магнатська гілка Голубів, фундамент якої заклав Андрій Гнатович Голуб.
4
111/4 <4> ♂ Сын Бориса Голуб [Голубы]Окрім цього, в 1587 р. князь силою виручає свого слугу з-під арешту в луцькому замку, куди він угодив під час нічних гулянь з друзями37 , і, ймовірно, допомогає в 1597 р., коли Іван Голуб був банітований38 . Цей син Андрія Гнатовича, разом із дружиною Катериною Бісікерською, мав велику сім’ю – синів: Петра, Павла, Юрія, Данила, Самуеля, Романа; доньок: Софію та Регіну39 .
Народився Юрій Голуб в сім’ї одного з найвпливовіших васалів кн. Юхима Корецького Івана Андрійовича Голуба . Іван Голуб тримав в заставі від князя ряд маєтків, перетворюючись з залежного від князівської волі шляхтича, до одного з кредиторів родини. Іван Голуб обіймав посаду корецького намісника (“титульного” маєтку князів), що свідчить про ступінь довіри князя Юхима до останнього. Проте кар’єра Івана Голуба розпочалась задовго до настання його повноліття. Батько Івана Андрій Ілліч Голуб з Морозович, був в свій час удостоїн ласки короля Сигизмунда-Августа за виявлену сміливість в бою. Як зазначав сам король у своєму привілеї “нешкодуючи крові та горла свого” Андрій Голуб в битві із москвинами полонив одного з командуючих московської армії Захара Плєщєєва . Це дало початок його блискавичної кар’єри, проте, остання і завершилась із смертю Сигізмунда ІІ. Під час виборів нового короля, яким став Стефан Баторій, Андрій Голуб належав до “православної партії” на сеймі . У 1576 р., коли Річ Посполита, після правління Генріха Валуа недорахувалась скарбниці, Андрій Голуб виступив на сеймі з промовою проти “іноземного” претендента Іштвана Обатура, та намагався схилити депутатів на користь московського царя . В результаті маштабних бойових дій, про які згадувалось вище, Королем Речі Посполитої став Стефан Баторій. Андрій Голуб, як політик, покинув Варшаву, залишивши батькові нашого героя значний грошовий статок. Іван Андрійович Голуб мав велику сім’ю – сім синів та дві доньки, а саме: Софія, Регіна, Роман, Юрій, Данило, Петро, Павло, Самуель та Іван.
5
141/5 <11> ♂ Григорий Голуб [Голубы]Окрім цього, в 1587 р. князь силою виручає свого слугу з-під арешту в луцькому замку, куди він угодив під час нічних гулянь з друзями37 , і, ймовірно, допомогає в 1597 р., коли Іван Голуб був банітований. Цей син Андрія Гнатовича, разом із дружиною Катериною Бісікерською, мав велику сім’ю – синів: Петра, Павла, Юрія, Данила, Самуеля, Романа; доньок: Софію та Регіну39 .
6
211/6 <14> ♂ Иван Григорьевич Голуб [Голубы]dimeziadenn: <2> ♀ Евдокия(Авдотья,Явдоха) Еремеевна ? (Голуб) [?]
perc'henniezh: 1654, Красный Колядин, Конотопский уезд, приобрел у Юська Ивановича "ставок на рудце Березовице под с. Рубахами лежачий"
perc'henniezh: < 1663, Кролевец
marvidigezh: < 1669, Кролевец
Від Павла Івановича Голуба, буде походити ще одна визначна гілка родини Голуби-Богаті (Голубенки), які в XVII – XVIII ст., порідняться із гетьманськими родинами Самойловичів та Скоропадських.
Так само, як Брусилів і Дивин, Морозівка потрапляє до земель Юрія Голуба. Очевидно, що володіння маєтком із подібною назвою мало сокральний характер для Голубів. У 1567 р. в переписі війська литовського зафіксовано – Андрія Яковича Голуба та Ждана Голуба, що виходили на війну від Новогрудського повіту, причому перепищик помічає, що Ждан Голуб виставляє одного панцирного воїна з маєтків своїх Морозович та Стаєк. Подібність у назвах робить маєток "титульним" для Голубів. Так обидва брати Юрій та Данило, тримаючи в різний час Морозівку підписуються саме як "Голуб з Морозович".
В середині сорокових років XVII ст., Юрій Голуб закладає маєток своєму братові Данилові. Час на який діяв заклад не відомий, але бачимо, що Морозівка належала Данилові Голубу у 1647 р. За маєток навіть почалась ворожнеча між братами: так Данило Голуб подав скаргу до суду на брата Юрія, за напад насланих ним людей на с. Морозівку. Знаючи, про велике значення для Голубів цього маєтку (точніше факту утримування такої назви), Маґдалена Голуб заповідає Морозівку своїм синам від другого шлюбу – Томашу та Якубу Голубам.
(Автор: Олександр Алфьоров м. Київ, НПУ імені М. Драгоманова "Землеволодіння родини Голубів на Житомирщині кінця XVI ст. – першої половини XVII ст.")
КАНІВСЬКИЙ ПОЛК (1648-1678; 1702-1712)
Один з найстаріших, ще реєстрових козацьких полків Речі Посполитої, який мав охороняти переправи через Дніпро в районі Стайок, Трахтемирова, Іржищева та Канева. Полковий центр - місто Канів над Дніпром. Нині це районне місто Черкаської області. За відомими реєстрами полків 30-х pp. XVII ст. ми знаємо про таких канівських полковників, як Кулага Іван (1630), Данило (1632-1634), Лагода Андрій (1637), Боярин Іван Іванович (1638), Сікиринський Амвросій (1638), Голуб Юрій (1644-1646).
Народився Юрій Голуб в сім’ї одного з найвпливовіших васалів кн. Юхима Корецького Івана Андрійовича Голуба . Іван Голуб тримав в заставі від князя ряд маєтків, перетворюючись з залежного від князівської волі шляхтича, до одного з кредиторів родини. Іван Голуб обіймав посаду корецького намісника (“титульного” маєтку князів), що свідчить про ступінь довіри князя Юхима до останнього. Проте кар’єра Івана Голуба розпочалась задовго до настання його повноліття. Батько Івана Андрій Ілліч Голуб з Морозович, був в свій час удостоїн ласки короля Сигизмунда-Августа за виявлену сміливість в бою. Як зазначав сам король у своєму привілеї “нешкодуючи крові та горла свого” Андрій Голуб в битві із москвинами полонив одного з командуючих московської армії Захара Плєщєєва . Це дало початок його блискавичної кар’єри, проте, остання і завершилась із смертю Сигізмунда ІІ. Під час виборів нового короля, яким став Стефан Баторій, Андрій Голуб належав до “православної партії” на сеймі . У 1576 р., коли Річ Посполита, після правління Генріха Валуа недорахувалась скарбниці, Андрій Голуб виступив на сеймі з промовою проти “іноземного” претендента Іштвана Обатура, та намагався схилити депутатів на користь московського царя . В результаті маштабних бойових дій, про які згадувалось вище, Королем Речі Посполитої став Стефан Баторій. Андрій Голуб, як політик, покинув Варшаву, залишивши батькові нашого героя значний грошовий статок. Іван Андрійович Голуб мав велику сім’ю – сім синів та дві доньки, а саме: Софія, Регіна, Роман, Юрій, Данило, Петро, Павло, Самуель та Іван . Від Павла Івановича Голуба, буде походити ще одна визначна гілка родини Голуби-Богаті (Голубенки), які в XVII – XVIII ст., порідняться із гетьманськими родинами Самойловичів та Скоропадських . З сім’ї Івана Андрійовича син Юрій з території Волині, де осіла ця гілка Голубів, разом із братом Данилом переберається до Київщини. Не виключено, що освіту Юрій Голуб отримав в Київській братській школі, адже у 1631 р., виступає одним з фундаторів майбутньої Києво-Могилянської Академії, підписавшись в Акті про об’єднання Братської Богоявленської з Лаврською Могилянською школами . Кількома роками раніше Юрій з Морозович одружується із вдово Павла Стрибеля Маґдаленою Бутович. Через це одруження він набуває кілька маєтностей, що дістались по-першому шлюбу його дружини, а також від спадка її померлого батька . Володів Голуб ще і рядом маєтностей, які були надані йому Королем за вислугу, що її він ніс у чині ротмістра . Тож, на кінець 1630-тих рр. Юрій Голуб перетворився на місцевого магната, тримаючи до початку Визвольної Війни Богдана Хмельницького цілу низку маєтків, а саме: м.Білилівка , м.Новий Брусилів , м.Волчков , м.Ясногородка , с.Жаболовка , с.Кошелево , с.Морозівка , с.Дивин , с.Вепринське , с.Богданівка , с.Григорівка, біля Трахтимиріва . Утримаючи значні маєтки, Юрій Голуб вів активні торгівельні операції з місцевою шляхтою. Так відомі справи про посточання Голубом сільськогосподарських продуктів . Значне економічне становище, дозволило Юрію Голубу відігравати не другорядну роль в місцевій політиці. Території Київського воєводства в другій третині XVII ст., стали ареною багатьох подій: її південні краї – Поросся, стали осереддям концентрування козацького стану; колишні пустки, почали активно заселятись шляхтою, козацтвом та селянами-втікачами. Адміністрація Речі Посполитлї не була спроможньою контролювати ці територі. Місцева шляхта, знаходячись під патронатом так званих “корольків землі руської” – князівських родин та великих магнатів нерідко чинила свій суд та жила за предківськими законами. Тож і не дивно, що на цьому прикордонні – на межі християнського та мусульманського світів право сили привілюювало над писаним правом. Через пів сторіччя, це явище влучно охарактеризує в своїй думі “Всі покою щиро прагнуть...” Гетьман Іван Мазепа, пишучі: “...Же през шаблю маєм права!”. В 1630 р. Юрій Голуб робить кілька “рейдів” на маєтки своїх ворогів, які всі мали фатальний вихід, для останніх. Так від 7 травня фіксується скарга в суді від п. Л. Олизар-Волчкевича за наїзд на його грунти Ю. Голуба разом із Адамом Дворецьким та відомим Самуелем Лящем . А 9 травня скарга від пп. Сичевських за наїзд на його маєток Голуба із іншою шляхтою серед яких бачимо еліту Київщини, колишніх київських братчиків: Р. Сокора, Ф. Воронича, П. Стрибиля, Ю. Сила-Новицького . В 1632 р. Голуб із власним загоном нападає на будинок чоловіка Олени Лішки (сестри його дружини) – Криштофа Лішки, вбиває останнього, при чому було забито до двох десятків людей . Проте, Голуб, окрім сили вирішував справи і через суд. Відомі судові справи із родиною Стрибелів, які тягнулись понад 16 років ; М.Лишком ; Олизар-Волчкевичем ; навіть із власним братом Данилою спілкування інколи відбувалось через суд . Військова кар’єра Юрія (Єжі) Голуба почалась так-само в кінці 1620-тих рр., коли він знаходився на службі в Короля ротмістром . За вислугу Король дарував йому м. Білилівка, на яке Голуб мав право спадку ще по-батькові . В 1634 р., Юрій Голуб став учасником королівської місії на Січ. Щоб запобігти козацьким рухам, король вислав до останніх своїх комісарів: Адама Киселя, ротмістра Голуба та Лукаша Жолкевського. Комісари, мусили зупинити розпочату підготовку січовиків до чергового морського походу. До цього ж, паралельно були зустрічі із московськими делегатами, що до встановлення кордонів . Але Киселю довелось невдовзі їхати з реляцією на сейм, тож він залишив Голуба на Січі із наказом, аби він простежив, щоб всі новозбудовані човни були попалені . Бачимо, що Голуб тут виконував місію королівського комісара, разом із двома високопоставленими особами Речі Посполитої. Не допускаємо тієї думки, що Голуб на 1634 р., міг за своїм соціальним статусом бути рівним, ані Киселю, ані Жолкевському. Наголошується, що Голуб їде до січовиків, окрім як комісаром, предусім ротмістром. Де саме він ніс обов’язки ротмістра невідомо. В нашому випадку можна запропонувати думку, про те, що Голуб командував однією з польських військових одиниць, що уряд їх почав розташовувати безпосередньо поруч із козацькими землями . Тлумачити вищенаведений факт, як боротьбу Юрія Голуба з українським козацтвом – є перебільшенням. Голуб виконував королівський наказ. Казати, що він є типовим зпольщеним шляхтичем теж не можна. Адже, він, це приклад тієї української шляхти з державницьким спрямуванням політичної думки, до яких належала переважна більщість тогочасної української аристократії, як-то: А.Кисель, кн. Є.Вишневецький, Ю.Немирич, І.Виговський та інші. Юрій та Маґдалена Голуб були донаторами українських православних монастирів та церков, Київської школи. Так, на початку Визвольної війни Хмельницького, тільки Маґдалена Голуб передає значні суми, на: Печерський монастир – 2 тис. пол. злот.; Святої Софії – 3 тис. пол. злот.; Межигірський монастир– 1 тис. пол. злот.; Канівський монастир – 1 тис. пол. злот.; Братство Київське – 1 тис. пол. злот.; до того ж для калік у шпиталях – 300 пол. злот . Як бачимо, серед цих пожертвувань згадано і козацький – Межигірський монастир. Для таких людей, як Юрій Голуб, Річ Посполита – це дійсно була “мати”, а Король “батько рідний”. Це була їх держава, де місцева шляхта укріплювала свої права, вела боротьбу за православну церкву та просвітництво . І хоча жили вони в краї русинів – третьої, не визнаної політичної нації Речі Посполитої, але через такі роди, як Острозькі та Вишневецькі – ці краї користувались нечуваною, ані для жодного іншого регіону держави власною самобутністю. Звісно велику роль відігравало козацтво. Певним чином ці два стани доповнювали один одного в спільній боротьбі за православну церкву. Проте, розходились, як раз в методах прожиття – якщо для шляхти це рента та податки з маєтностей, то для козаків – це військові походи. Тож, уряд, намагався вселяко перешкодити несанкціонованим походам козаків, за якими слідувала ціла низка дипломатичної перепалки Султана з Королем. Нам невідома доля Юрія Голуба в часі останнього великого повстання козаків 1638 р., хоча певно, що він воював на боці польської армії. Як зазначалось вище, за постановами “Ординації Війська Запорозького”, старшину реєстрового козацтва став призначати уряд. Одним з таких призначень, стало посідання Юрієм Голубом уряду “полковника канівського полку реєстрового Війська Запорозького”. Дата, коли Голуб отримав цю посаду, невідома. Проте, знаємо, що тримав він булаву полковника реєстровців досить довгий час і серед інших реєстрових полковників з боку польського уряду мав найбільше довіри, про що буде нижче. Найраніша дата, яка фіксує Юрія Голуба з Морозович полковником Канівським – це квітень 1644 р. Через два роки (не раніше 30.10.1646р. , ця посада, на певний час, лишається вільною. З невідомих нам причин, в 1646 р., полковником стає Самуель Залєський . Проте, за півтора роки, посада повертається до Голуба . Маємо досить прозорі згадки, про діяльність Ю. Голуба та його козаків, разом із С. Лащем у 1637 р. Тоді ціла “армія” козаків, татар, сербів та циган діяла на Київщини, розпраляючись із небажаними сусідами Бачимо його активні дії в перші місяці повстання Хмельницького . Яким був полковник канівський в поводженні з козаками, яку роль відігравав сам полк, нам не відомо. Хоча, перед Хмельниччиною велика кількість селян-втікачів знаходить своє пристанище в маєтках реєстрового полковника, втікаючи саме від польських урядовців . До цього, зазначимо, що полк Голуба, з початком повстання 1648 р., не перейшов відразу на бік Хмельницького, а був готовий до придушення повстання. Це може свідчити про високу дисципліну в полку та повагу до свого керманича. На початку нового, 1648 р., Січ почала готуватись до повстання. Коронний гетьман М.Потоцький, вирішив придушити козацьке повстання з самого його початку. 13 лютого він віддає в розпорядження канівського полковника Голуба ще два полки: Чигиринський й Переяславський, і, до цього ще 20 драгун з кодацької залоги. Об’єднані під началом Юрія Голуба реєстровці мусили швидким маршем досягнути Запоріжжя і приборкати повстанців. Але, Я.Шемберко – комісар Війська Запорозького – не довіряючи реєстровцям, розпустив полки і похід було відмінено . Десь в ті ж часи, Голуб і був позбавлений булави – новим соціально-політичним рухом, що виллється в Революцію під кермом Богдана Хмельницького. Смерть Голуба, в різних джерелах фіксується різним часом, так деякі дослідники погоджуються що це був 1649 р. , деякі згадують його ще у 1658 р. Для повноти характеристики Ю.Голуба, дозволими вийти за встановлені в роботі хронологічні межі та роботи і в підтвердження вищевикладеної тези про “територіальний патріотизм” місцевої еліти процитуємо “Словник географічний” в якому за словами “Хронічки” Юхима Єрлича написано: W 1648 r. po rozgromie korsuńskim, orda tatarska udała się w zagony na Polesie kijowskie. Szlachta też w wielkim popłohy z tych miejsc uciekała; jeden tylko Jerzy Hołub, krewny Butowiczow, zbił tatarow pod Brusilowym i “kilka tysięcy więzniow oswobodził i odgromił, a inszych psow poganskich, jednych pozabijano, drugich żywcem do więzienia pobrano”
Uruski S. Rodzina Herbarz szlachty polskiej. – T. IX. – Warszawa, 1912. – S. 128; Słownik geograficzny krolestwa Polskiego i innych krajow słowianskich. – T. ХІІ – Warszawa, 1892. – S. 454. ЦДІАК України ф. 25, оп. 1, спр. 522, арк. 43 – 43 зв. РГАДА ф. 389, оп. 1, спр. 38, арк. 539 зв. Źrodła dziejowe. – T. IV. – Warszawa, 1877. – S. 19 – 20. Соловьев С. М. Сочинения. – Кн. 3. – Т. 5-6. – М., 1989. – С. 617. Boniecki A. Herbarz Polski. – T. VII – Warszawa, 1904. – S. 319; Uruski S. Rodzina Herbarz szlachty polskiej. – T. IV. – Warszawa, 1912. – S. 171. Алфьоров О. Рід Голубів у світлі Житомирських актових книг (перша половина XVII ст.) // Житомиру 1120 (884 – 2004). Науковий збірник «Велика Волинь». Житомир, 2004. – Т. 31. – С. 58 – 64. Алфьоров О. А. Показачення роду Голубів-Княжицьких, як вияв соціально-політичних змін на українських землях у XVII ст. // Nad Wisłą i Dnieprem: Polska i Ukraina w przestrzeni europejskiej – przeszłość i teraźniejszość. № 2-3. – Toruń – Kijów, 2003 – 2004. – S. 22 – 27. Памятники, изданные кіевскою коммиссіею для разбора древних актовъ. – Т. 1-2. – К., 1898. – С. 414. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 188, арк. 53, 56. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 8, арк. 364, 449 зв. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 8, арк. 364, 449 зв. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 188, арк. 56; Кривошея В. В., Орел В. М. Українська шляхта напередодні визвольної війни середини XVII століття (історико-географічні та історико-генеалогічні матеріали). – К., 2000. – С. 26; ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 13, арк. 404 – 406. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр.189, арк. 61. Яковенко Н. М. Склад шляхти-землевласників Київського воєводства напередодні Визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. // Феодалізм на Україні. – К., 1990. – С. 85. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 188, арк. 53; ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 13, арк. 404 – 406. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 8, арк. 825. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 188, арк. 56. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 188, арк. 56. ЦДІАК України, ф. 220, оп. 1, спр. 126. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр.189, арк. 61. Селянський рух на Україні: 1569 – 1647 рр.: Збірник документів і матеріалів / від. ред. М. Г. Крикун. – К., 1993. – пп. 1669, 1670; Słownik geograficzny krolestwa Polskiego i innych krajow słowianskich. – T. V – Warszawa, 1884. – S. 46. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 188, арк. 56. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 8, арк. 364. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 8, арк. 364-365зв., 366 зв., 367. Uruski S. Rodzina Herbarz szlachty polskiej. – T. IX. – Warszawa, 1912. – S. 128. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 188, арк. 53; ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 189, арк. 44; ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 10, арк. 6 зв. – 7; ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 191, арк. 54 – 55; Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: Білоцерківський полк. – К., 2002. – С. 30. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 9, арк. 129. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 189, арк. 44. Кривошея В. В., Орел В. М. Українська шляхта напередодні визвольної війни середини XVII століття (історико-географічні та історико-генеалогічні матеріали). – К., 2000. – С. 28. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 8, арк. 364, 449 зв. Там само; Кривошея В.В., Орел В.М. Українська шляхта напередодні визвольної війни середини XVII століття (історико-географічні та історико-генеалогічні матеріали). – К., 2000. – С. 28.; Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: Білоцерківський полк. – К., 2002. – С. 30. Грушевський М.С. Історія України-Руси. – Т. 8. – Ч. 1. – К., 1995. – С. 210. Іванцов І. О. Повстання українського народу проти шляхетської Польщі 1635-1638 рр. – К., 2002. – С. 62-63. Грушевський М.С. Історія України-Руси. – Т. 8. – Ч. 1. – К., 1995. – С. 210. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 13, арк. 404 - 406. Яковенко Н. Нариси історії середньовічної та ранньомодерної України. – К., 2005. – С. 304 – 310. Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: нариси історії козацьких полків. – Вид. 2-е, доп. – К., 2004. – С. 64. ІР. НБУ ф. 61, № 1101, арк. 1 зв. Грушевський М.С. Історія України-Руси. – Т. 8. – Ч. 2. – К., 1995. – С. 131. Gajecky G. The Cossack Administration of the Hetmanate. – T. II. – Cambridge – Massacgusetts, 1978. – P. 606. ЦДІАК України, ф. КМФ-36, оп. 1, спр. 219, арк. 52 – 56 зв., 162 – 172 зв. Степанков В. Михайло (Станіслав) Кричевський // Полководці Війська Запорозького: Історичні портрети / відп. ред. В. Смолій. – К., 1998. – Кн. 1. – С. 181. Селянський рух на Україні: 1569 – 1647 рр.: Збірник документів і матеріалів / від. ред. М. Г. Крикун. – К., 1993. – № 1670. Степанков В. Михайло (Станіслав) Кричевський // Полководці Війська Запорозького: Історичні портрети / відп. ред. В. Смолій. – К., 1998. – Кн. 1. – С. 181. Тесленко І. Родинний клан Єрличів // Соціум. Альманах соціальної історії. – Вип. 4. – С. 173. Uruski S. Rodzina Herbarz szlachty polskiej. – T. IX. – Warszawa, 1912. – S. 128 Słownik geograficzny krolestwa Polskiego i innych krajow słowianskich. – T. І – Warszawa, 1880. – S. 389 - 390.
Голуб Юрій Іванович – шляхтич гербу «Сирокомля». Ротмістр (? – 1629 – ?) [20,с.152], а потім полковником канівський (? – 1644.05. – 1646.11. – ?). Спільно з рідними братами Самійлом та Данилом тримав м. Ясногородку. 15 квітня 1629 р. отримав королівський привілей на м. Білилівку. 16 жовтня 1630 р. с. Жаболовка (спільно із дружиною Маґдаленою). 25 жовтня 1630 р. с. Кошелево переуступив Андрію Домбровському, чоловіку своєї сестри Регіни. Спільно із дружиною за заповітом Семена Бутовича 5 листопада 1630 р. вступив у володіння м. Новий Брусилів, сс. Морозівкою, Дивином. 1
Так само, як Брусилів і Дивин, Морозівка потрапляє до земель Юрія Голуба. Очевидно, що володіння маєтком із подібною назвою мало сокральний характер для Голубів. У 1567 р. в переписі війська литовського зафіксовано – Андрія Яковича Голуба та Ждана Голуба, що виходили на війну від Новогрудського повіту, причому перепищик помічає, що Ждан Голуб виставляє одного панцирного воїна з маєтків своїх Морозович та Стаєк. Подібність у назвах робить маєток "титульним" для Голубів. Так обидва брати Юрій та Данило, тримаючи в різний час Морозівку підписуються саме як "Голуб з Морозович".
В середині сорокових років XVII ст., Юрій Голуб закладає маєток своєму братові Данилові. Час на який діяв заклад не відомий, але бачимо, що Морозівка належала Данилові Голубу у 1647 р. За маєток навіть почалась ворожнеча між братами: так Данило Голуб подав скаргу до суду на брата Юрія, за напад насланих ним людей на с. Морозівку. Знаючи, про велике значення для Голубів цього маєтку (точніше факту утримування такої назви), Маґдалена Голуб заповідає Морозівку своїм синам від другого шлюбу – Томашу та Якубу Голубам.
(Автор: Олександр Алфьоров м. Київ, НПУ імені М. Драгоманова "Землеволодіння родини Голубів на Житомирщині кінця XVI ст. – першої половини XVII ст.")
7
311/7 <21+2> ♀ Maria Golub (Samojłowicz) [Golubowie] 322/7 <21+2> ♂ Захарій Іванович Голуб [Голуби]darvoud all: < 1722, Между Кролевцем и Воронежем, Совместно с Дубоносом жителем с. Дубовичи построил гуту (стекляный завод), позднее гута перешла в собственность Захария Голуба (запись 1722г)
servij milourel: 1681, генеральный бунчужный
eured: <7> ♀ Анастасия Марковна Маркович (Голуб, Скоропадская) [Марковичи] g. 1671 a. a. 19 Kerzu 1729
marvidigezh: < 1700
Розпочав службу військовим товаришем у 1667 році, після повстання Брюховецького стає козаком. За часів гетьманування Самойловича - позбавляють уряду, потім через 6 років - зараховують до генеральної старшини. За часів Мазепи взагалі позбавляють права називатися козаком, лише в 1691 після домовленості з Мазепою отримує звання військового товариша.
(Автор: Олександр Алфьоров м. Київ, НПУ імені М. Драгоманова "Землеволодіння родини Голубів на Житомирщині кінця XVI ст. – першої половини XVII ст.")
Серед представників роду, які залишились на Правобережній Україні, на козацькій службі був син полковника Юрія Голуба - Тиміш Голуб з Морозович. Він фіксується серед товаришів однієї з козацьких хоругов у 1663 році.
8
441/8 <31+5> ♀ Анастасія Іванівна Самойлович (Четвертинська) [Самойловичі]eured: <8> ♂ Юрій Андрійович Четвертинський [Четвертинські]
marvidigezh: Корона Польська, Річ Посполита
+ + +
Упокой, Боже, козачку Твою Анастасію і учини її в раю, де лики святих, Господи, і праведники сіяють яко світила; усопші козаки Твої упокой, презираючи їх всі согрєшеніяeured: <9> ♂ Микола Іванович Огієнко (Огієвський) [Огієнки]
niver a euredoù: 2
eured: <10> ♂ Захар Калістратович Калиновський (Каленовський) [Калиновські] a. a. > 1748
marvidigezh: > 1738
eured: <11> ♀ Мария Фёдоровна Сулима (Самойлович) [Сулимы] g. 1665? a. a. > 1705
marvidigezh: 1685
eured: <12> ♀ N. Іванівна Брюховецька (Самойлович) [Брюховецькі] g. 1667, Чернигов, Черниговский полк, Малороссия, Русское царство
servij milourel: 1685, Чернигов, Черниговский полк, Малороссия, Русское царство, Получил должность Черниговского полковника, а также значительные имения — городок Любеч и около полусотни сёл и хуторов на Левобережье
servij milourel: Genver 1686, Москва, Русское царство, Гетман Иван Самойлович отправил сына Григория и генерального есаула Ивана Мазепу к московскому царю и князю Голицыну с целью убедить в нецелесообразности заключения мирного договора с Польшей. Однако 26 апреля 1686 года в Москве был подписан «Вечный мир»
servij milourel: Mae 1687, Под Полтавой на реке Самаре русские войска во главе с князем Василием Голицыным соединились с войском гетмана Ивана Самойловича, в котором полковник Григорий командовал отдельным отрядом из 4 казацких и 4 охотных полков
servij milourel: 15 Mezheven 1687, В 100 верстах от Перекопа крымские татары подожгли степь, что сделало невозможным обеспечить войско водой и продовольствием, поэтому князь Василий Голицын принял решение об отходе
servij milourel: 23 Gouere 1687, Гетмана Ивана Самойловича арестовали и вместе с его сыном Яковом привезли к князю Голицыну, обвинили в измене — якобы отдаче приказа поджечь степь. Голицын объявил об отстранении Ивана Самойловича от гетманства и выборах нового гетмана
servij milourel: 4 Eost 1687, Севск, Черниговский полк, Малороссия, Русское царство, После низложения его отца Григорий в Кодаке был взят под караул, лишен знаков достоинства и отправлен в Севск. Основанием для обвинения его послужили письма гадяцкого полковника Михаила Васильева, в которых были написаны разные непристойные слова, якобы сказанные Григорием Васильеву
servij milourel: 11 Here 1687, Севск, Черниговский полк, Малороссия, Русское царство, Проводился допрос отца и сына с пыткой
servij milourel: 24 Here 1687, Севск, Черниговский полк, Малороссия, Русское царство, Постановлено: казнить смертью за его воровские, затейные и непристойные слова, донесённые окольничим и воеводой Леонтием Романовичем Неплюевым, а так же за его измену, когда из Запорогов он Гришка, забунтовав, ушел с ратными людьми своевольством своим к Кодаку, без великих государей указу. А жене его дать свободу и жить ей в малороссийских городах
marvidigezh: 11 Du 1687, Севск, Черниговский полк, Малороссия, Русское царство, Приговор был исполнен в Севске, причем для большей мучительности казни Григорию отрубили голову не сразу, а в три приёма. Расправа была учинена над всей семьёй Самойловичей — его отца Ивана Самойловича сослали в Сибирь — в город Тобольск, а брата Якова с женой — в Енисейск (потом перевели в Тобольск), мать Григория отправили на постоянное проживание в городок Седнев на Черниговщине к её младшей дочери Анастасии
eured: <13> ♂ Іван Михайлович Мирович [Мировичі] a. a. 2 Kerzu 1706
marvidigezh: > 1742, Гетьманщина
Менше, аніж Федору й Ганні, які встигли емігрувати, пощастило решті сім’ї Мировичів, висланій Петром І до Сибіру, де й померло троє їхніх братів і сестер. Ще один брат, Іван, який потрапив до Сибіру зовсім малим, навіть зробив там кар’єру офіцера. Посланий супроводжувати обоз із Єкатеринбурга до Санкт-Петербурга, він втік і приєднався до Федора, який на той час жив у Криму. Їхня мати, Пелагея, після 30 років заслання, у віці вже понад 80 років, повернулася з Сибіру на Україну – тут і померла й похована на Полтавщині біля церкви, збудованої чоловіком-полковником.
+ + +
Упокой, Боже, козачку Твою Пелагію і учини її в раю, де лики святих, Господи, і праведники сіяють яко світила; усопші козаки Твої упокой, презираючи їх всі согрєшеніяmarvidigezh: 20 Meurzh 1685
eured: <15> ♂ w Іван Федорович Чарниш (Чорниш, Черниш) [Чарниші] a. a. 10 Kerzu 1728, 2-я жена
До складу фамільного архіву Милорадовичів [44, с.158-164] потрапили папери родини Чарнишів, серед них заповіт гадяцького полковника Івана Чарниша [45, с.1-2], його вдови Євдокії Костянтинівни [45, с.2-6], військового канцеляриста Якова Чарниша [45, с.18-20].
Однако, в 1686 г. стародубский полковник Яков Самойлович вывел дохновичских посполитых из ведения магистрата, пожаловав их своему “дворянину” Якову Завадовскому — поляку из Луцкого воеводства. В 1698 году Я.Завадовский был назначен полковым есаулом, а в 1704 году получил должность полкового судьи. Яков Васильевич стал основателем знаменитого рода Завадовских. В селе им была заложена богатая усадьба.
Вдова Семена Самойловича, оставшись с двумя дочерьми, обеими Марьями, продолжала жить в своих стародубских маетностях, пользуясь тем, что место умершего мужа заступил его брат Яков, который являлся естественным оберегателем осиротелой семьи Семена. Повыдавав своих дочерей замуж, одну – за генер. есаула Антона Гамалею, а другую – за смоленского шляхтича Михаила Богдановича Корсака, вдова Семена жила еще более двадцати лет. Зять её Гамалея за участие в Мазепиной измене, был сослан в Сибирь, чем воспользовался Корсак и закрепил за собой в 1718 г. все тестевские имения, в которых считалось более пятисот дворов.
На место своего первенца Самойлович поставил другого сына, самого младшего, Якова, предварительно женив его. Гордый гетман и на этот раз не нашел невестки между дочерьми своей старшины, а выбрал ее снова из "шляхты": Якову Самойловичу выбрана была в жены смоленская шляхтянка Анна Швейковская.
Полковничество гетманича Якова продолжалось всего два года. Он не успел еще устроиться и своим домом 90), как произошла коломацкая революция, последствием которой была сибирская ссылка гетмана Самойловича вместе с младшим его сыном и невесткой Швейковской.
Приводим здесь письмо Якова Самойловича, написанное в сентябре 1686 г. к Михайлу Рубцу (бывш. топальскому сотнику) с приказом прислать плотника, которому, по-видимому, гетманич хотел поручить постройку своего дома в Стародубе. – "Пане Рубец. До построения в стародубском нашом дворе будинку нам потребного, естесмо пилно теселских дел ремесника потребны; зачим Овдея теселского майстра у вас зостаючого на роботе, а могучого нашому делу видолати, угледевши, яко приказелисмо ему з товариством наше дело починати, так жадаем по вм., жебысте скоро по вичитаню сего нашего листу, видали ему всего его належное до роботы начине и затим Господу Богу вас поручаем. З Стародубова. 9 сентевра. 1686 року. Вм. зичливый Иаков Иванович гетманич, полковник войска их царск. пресв. велич. запор. Стародубовский". Надпись: "Пну Михаилу Рубцови подати належит пилно". (С подлинника, находящ. в собр. А.Ст. Лашкевича, в Киваях, Новозыбков. у.).
