Стефан IV Молдавский Мушат - Taolenn an diskennidi
Ur pennad tennet eus Rodovid BR, ar c'helc'hgeriadur digor.
2
|
 |
 |
В году 1578 татары Острог добывали — царь Перекопский с царевичами. Подкова, воевода Волошский, доросший до лет своих, низовых козаков набравши, Петрыла воеводу Волошского согнал, а сам на воеводстве сел, за что король во Львов сказал его поставить.
Весной или летом 1577 года при содействии отряда из 1000 казаков, в который входили и молдаване, Иван Подкова, выдававший себя за брата Иоана Водэ Лютого, вторгся в Молдавию и низвергнул с престола Петра Хромого. Его поддержали народные массы. Удержаться в Молдавии Подкове удалось не более двух месяцев. Воевода Пётр, собрав свежее войско, двинулся к Яссам, чтобы возвратить потерянный престол, но был вторично разбит Подковой. Тогда Стефан Баторий, король польский, написал своему брату, трансильванскому воеводе Христофору, чтобы тот оказал помощь Петру Хромому. В начале 1578 года Иван Подкова, видя, что ему не удержаться на престоле, решил оставить Молдавию и хотел пробраться к запорожским казакам; но брацлавскому воеводе удалось уговорить Подкову отправиться в Варшаву, чтобы оправдаться перед Баторием. Король, однако, в угоду туркам заключил Подкову под стражу и приказал казнить его в июне 1578 года.
В начале января 1578 года Пётр Хромой вернулся в Яссы, но 9 февраля был вынужден бежать, сдав город без боя молдавско-казацким отрядам во главе с Александром, выдававшим себя за брата Иоана Водэ и Ивана Подковы. После гибели Александра следующим претендентом на молдавский престол был Пётр, ставший во главе казаков и выдававший себя за сына Александра. Петру Хромому удалось удержать власть, однако народные волнения в стране продолжались ещё долгое время. В 1579 году господарём стал Янку Сасул, и Пётр Хромой вернул трон только в 1583 году.
Под его единственным портретом, помещенным в одном из польских изданий начала XVII в., неизвестный художник оставил следующую подпись: «Был настолько сильным, что не только ломал подковы, но и талеры, а когда воткнул талер в деревянную стену, то его нужно было вырубать. Взяв за заднее колесо, он остановил повозку, запряженную шестью лошадьми. Дышло ломал о колено. Взяв зубами бочонок меда, перебросил его через голову. Взяв в руки воловий рог, пробил им ворота».
Страту Підкови Мюллер, з лояльності до короля, виправдовує вищими державними інтересами. Однак вона, як вказував агент тосканського герцога Ф.Талдуччі, "накликає ганьбу на польське королівство". Талдуччі зі слів довіреної особи детально описав мужню поведінку Івана Підкови перед стратою. У своїй реляції Талдуччі повідомляє й такі подробиці: "сам король у день страти раненько виїхав з міста під тим приводом, що вирушає на полювання і буде відсутнім два дні". Виїжджаючи, він наказав, щоб усі в фортеці були при повному озброєнні, в тому числі і його охорона, і щоб брами були замкнені. Король побоювався, що козаки спробують визволити свого вождя зброєю. Після від'їзду його величності, коли було виконано всі необхідні розпорядження, перед 14 годиною Підкову привели на площу. Він не був зав'язаним, і ніхто не тримав його рук за спиною, що йому дозволили з королівської ласки. При оголошенні смертного вироку стояв великий гамір через гуркіт барабанів і гомін людей. Підкова обійшов два рази площу, погладжуючи бороду й дивлячись на люд, показуючи, що нітрохи не боїться смерті. Він поросив тиші і, досягши цього, мовив такі слова: "Панове поляки! Мене привели на смерть, хоча в своєму житті я не вчинив нічого такого, за що заслужив би такого кінця. Я знаю одне: я завжди боровся мужньо і як чесний лицар проти ворогів християнства і завжди діяв на добро й користь своєї батьківщини, і було в мене єдине бажання - бути їй опорою й захистом проти невірних, і діяти так, аби вони лишились у своїх краях і не переходили Дунай. Але цей мій добрий намір не міг бути виконаним, і Бог знає чому: особливо ж мені заважав той, з чиєї волі мене привели сюди на страту, та я сподіваюся на Бога, що мине небагато часу, і він - продажний хан дістане відплату за мою невинну кров. Мені нічого невідомо окрім того, що я повинен вмерти, тому що турок, невірний хан-язичник, наказав вашому королеві, його підданому, здійснити страту, і ваш король дав таке розпорядження. Та врешті-решт це для мене не має ніякого значення, одне запам'ятайте, що мине небагато часу, і те, що діється зараз зі мною, станеться і з вами, і з вашим добром, і голови ваші й ваших королів відвезуть у Константинополь, як тільки невірний хан-бусурман таке накаже"; помовчавши трохи й обернувшись до восьми своїх людей, що оточували його, додав: "Прошу вас, аби цим моїм слугам і товаришам, таким чесним, як і я, після моєї смерті не чинили жодних перешкод, тому що, по-перше, вони порядні люди. Крім того, вони чесно служили республіці, отже, заслуговують не лише того, аби ніхто не завдавав їм образи, але й того, щоб їх нагородили за їх заслуги". Тоді ще додав: "І ще попрошу вас, оскільки ця безчесна людина /вказуючи на ката/ негідна торкатися мого тіла при житті, не дозволяйте йому доторкатися до нього і після смерті, лишивши це моїм людям, які перебувають тут лише для того, аби віддати мені цю останню послугу".
