Агриппіна ? (Бутович) - Taolenn an diskennidi
Ur pennad tennet eus Rodovid BR, ar c'helc'hgeriadur digor.
2
31/2 <1+?> ♂ Дмитро Михайлович Бутович [Бутовичи]3
41/3 <3> ♂ Яков Дмитрович Бутович [Бутовичи]eured: <3> ♀ Федора Прокопівна [?]
marvidigezh: < 1604
Після невдалої спроби викупити Брусилів Яцько Бутович силоміць одібрав село і залишив його за собою лише після того, як в обмін за Брусилів дав Києво-Печерському монастиреві власний маєток Зайковщину [15].
29 березня 1574 р. польський король Генріх IV видає грамоту Яцькові Бутовичу на будівництво замку в Брусилові та перейменування його у містечко та заселення мiстечка для оборони земель Волинських вiд татар [16]. А 1585 р. Яцько Бутович уже від короля Стефана Баторія добивається для Брусилова німецького (Магдебурзького) права і відтоді разом із родиною постійно мешкає в своєму брусилівському замку [17].
Яків Дмитрович був людиною досить підприємливою та войовничою [18]. Так, М. Грушевський зазначає, що київський хорунжий Бутович зі своїм сином Семеном, що, вочевидь, товаришував із козаками, закликавши кількасот козаків, пограбували маєтність Хворощанську Козаровських, з якими мали якісь спори [19].
1585 р. брусилівці допомогли Анастасії Дубленській втекти від свого чоловіка [20]. Вони доставили Дубленську в Брусилів до Бутовичів, а звідти — до Києва.
За Якова Дмитровича брусилівські володіння Бутовичів значно розширилися. Прикупивши до Брусилова п’ять околичних поселень Пуково, Батиєво, Монастирище, Мілетичі (Мілетичі) і Щенснівку, Бутовичі стають господарями «брусилівської дороги». На початку XVII ст. було встановлено кордони між маєткам Лозків і Бутовичів та осаджено нові висі Озеряни, Карабачин, Осовець, Кочерово, Костюковець [21]. Напевно, ще за життя Якова Дмитровича Бутовичам дісталися села Соловіївка, Дивин, Морозівка, Водотиї та ін.
Відомий заповіт Яцька Бутовича за 3 серпня 1604 р. (дата заповіту, можливо, і є датою смерті Яцька Бутовича), в якому, зокрема, зазначається: «Цілий маєток свій, що у воєводстві Київському, замок і місто Брусилів зі всіма його належностями (мабуть, малося на увазі прилеглі села — Авт.) синам своїм записав Мартинові й Олександрові в рівних долях; дружині своїй Федорі Прокопівні суму 25 000 польських злотих на вись Костевці запевнив; дочці своїй Марії Ласотіній доживати вік на своєму маєтку висі Кочуров тим записав аж до живота їй утвердив» [22].
Наявність і елементарно грамотних, і освічених в Брусилові в часи литовсько-польського панування людей видно з такого. Власниця Брусилова монахиня Пелагія Брусиловська в 1541 році пише заповідну грамоту – фундуш, за силою якої Брусилів переходить у власність Києво-Печерської лаври. Коли ж пан Яцько Бутович, хорунжий київський, силоміць одібрав Брусилів, то оставив наше містечко за собою лише після того, як в обмін за Брусилів дав Києво-Печерському монастиреві власний маєток Зайковщину, а король Генріх IV дав "законну" грамоту Бутовичу в 1574 році.
З смертю Генріха IV боротьба за Брусилів між Києво-Печерською лаврою і Яковом Бутовичем відновлюється ще з більшим запалом. Справу цю розглядають різні установи; новий король Стефан Баторій грамотою 1579 року оставив Брусилів за монастирем, а через короткий час, в 1585 р., новою грамотою остаточно закріпляє наше містечко, уже з магдебурзьким правом, у власності Бутовича.
Вся ця багаторічна боротьба за Брусилів відбувалась не тільки у формі зухвалих наїздів, типових для того часу, грубої збройної сили, але й точилася шляхом широкого листування сторін з різними державними установами.
Закріпивши за собою Брусилів Яцько Бутович кількома роками пізніше "заокруглює" свій маєток приєднанням до нього ряду селищ біля Брусилова. І знов скаржиться Стефан Лозка, маршалок мозирський, власник містечка Рожева, на Бутовича, знов іде паперова війна між феодалами. Боротьба закінчилась тільки тоді, як Яцько Бутович сплатив належні гроші за захоплені селища, а урядова комісія в 1600 р. розмежувала землі Бутовичів і Лозки. Відзначимо, що обидві сторони під час позову представили в різні установи численні документи і грамоти про Брусилів, Рожев та навколишні села, які сягають 1525 року. Цілком зрозуміло, що переписування давніх документів, виготовлення виписок з них, писання нових паперів і при тому відповідно потрібною їм юридичною мовою вимагало не тільки елементарної грамотності, але й значної освіти.
4
141/4 <4+2> ♂ Семён Яковлевич Бутович [Бутовичи]У Житомирській гродській книзі є витяг за 5 березня 1602 р., у якому засвідчено доповідь возного про те, що він доставив спадкоємцям померлого Семена Бутовича Стефану, Богумілу та іншим Бутовичам, а також їхнім опікунам Мартинові й Олександрові Бутовичам позов до суду в справі про грошовий борг Янові Ласковському.
eured: <9> ♀ Томила Боровицька [Боровицькі]
marvidigezh: 18 Mae 1621, Корона Польська, Річ Посполита
Так, М. Грушевський зазначає, що київський хорунжий Бутович зі своїм сином Семеном, що, вочевидь, товаришував із козаками, закликавши кількасот козаків, пограбували маєтність Хворощанську Козаровських, з якими мали якісь спори.
Відомий заповіт Яцька Бутовича за 3 серпня 1604 р. (дата заповіту, можливо, і є датою смерті Яцька Бутовича), в якому, зокрема, зазначається: «Цілий маєток свій, що у воєводстві Київському, замок і місто Брусилів зі всіма його належностями (мабуть, малося на увазі прилеглі села — Авт.) синам своїм записав Мартинові й Олександрові в рівних долях; дружині своїй Федорі Прокопівні суму 25 000 польських злотих на вись Костевці запевнив; дочці своїй Марії Ласотіній доживати вік на своєму маєтку висі Кочуров тим записав аж до живота їй утвердив» [22].
В 1617 році власником Брусилова став Мартин Бутович. Цей Бутович підписав «рукою власною» і скріпив печаткою важливий політичний документ – забов?язання волинських дворян захищати Люблінське православне братство від усяких кривд 6 травня 1601 року.
І. Огієнко зазначав, що Григорій був родичем Яцька Бутовича і час від часу жив у Брусилові. Польський історик А. Бонєцький, досліджуючи шляхетські роди стародавньої Польщі, встановив, що Григорій був сином Яцька Бутовича. Ця обставина добре узгоджується з роботами інших польських істориків, які вказували на наявність у Яцька Бутовича п’ятьох синів і доньки.
1587 р. Станіслав Ясликовський із зграєю озброєних людей напали на двох шляхтичів і їздового, слуг Григорія Бутовича, що їхали в Брусилівський замок із різним майном. При цьому шляхтичів поранили, а їздового вбили. Через кілька днів уже Григорій Бутович із братами і селянами напали на маєток Старе Селище Станіслава Ясликовського та вчинили там розбій.
5
181/5 <9+?> ♀ Магдалена Мартыновна Бутович (Стрыбель, Голуб) [Бутовичи]eured: <11> ♂ Юрій Іванович Голуб [Голуби] a. a. < 1658
eured: <12> ♂ Павел Богданович Стрыбель [Стрыбели]
5 листопада 1630 р. Маґдалена Голуб та її сестра Олена Лішка ділять між собою спадок за померлим батьком, а саме маєтки: м. Новий Брусилів, м. Водотиї, сс. Дивин, Морзівку, Солоївку. 22 листопада 1630 р. возний засвідчує ввід пані М. Голуб у володіння м. Новий Брусилів та сс. Дивин та Морозівку.
Осталась вдовой с малолетним сыном после смерти мужа Павла Стрыбля. Опекунами при сыне стали Стрыбли Петр и Филон. У 1630 р. (16 жовтня) вони позивають Маґдалену Голуб до суду із скаргою, що та при одруженні не принесла в дім до Стрибиля нічого з майна, але по смерті чоловіка забрала те, що він по собі залишив.
У рамках дослідження на Житомирщині – це заповіт Маґдалени Голуб. Заповіт був складений 3 липня 1648 р., а записаний до актових книг Житомира 27 липня 1650 р., ймовірно така велика хронологічна різниця між складанням та записом пояснюється військовими діями польської та української армій під час Визвольної революції Богдана Хмельницького. Заповіт був складений під Корсунем, де знаходилась Маґдалена Голуб, як повідомляється “через козаків”. Текст заповіту польською мовою. За заповітом М. Голуб передає: Печерському монастирю – 2 тис. пол. злот.; до Святої Софії – 3 тис. пол. злот.; монастирю Межигірському – 1 тис. пол. злот.; Братству Київському – 1 тис. пол. злот.; на монастир Канівський – 1 тис. пол. злот. Також заповідає, що по її смерті для різних церков на сорокоусти і для калік у шпиталях – 300 пол. злот. В заповіті чітко виписується, що Маґдалена Голуб була одружена двічі, і від першого шлюбу з Павлом Стрибилем має сина Стефана, якому заповідає с. Жаболовка, яке їй дісталось від його батька та м. Брусилів
Тлумачити вищенаведений факт, як боротьбу Юрія Голуба з українським козацтвом – є перебільшенням. Голуб виконував королівський наказ. Казати, що він є типовим зпольщеним шляхтичем теж не можна. Адже, він, це приклад тієї української шляхти з державницьким спрямуванням політичної думки, до яких належала переважна більщість тогочасної української аристократії, як-то: А.Кисель, кн. Є.Вишневецький, Ю.Немирич, І.Виговський та інші. Юрій та Маґдалена Голуб були донаторами українських православних монастирів та церков, Київської школи. Так, на початку Визвольної війни Хмельницького, тільки Маґдалена Голуб передає значні суми, на: Печерський монастир – 2 тис. пол. злот.; Святої Софії – 3 тис. пол. злот.; Межигірський монастир– 1 тис. пол. злот.; Канівський монастир – 1 тис. пол. злот.; Братство Київське – 1 тис. пол. злот.; до того ж для калік у шпиталях – 300 пол. злот . Як бачимо, серед цих пожертвувань згадано і козацький – Межигірський монастир.
В 1632 р. Голуб із власним загоном нападає на будинок чоловіка Олени Лішки (сестри його дружини) – Криштофа Лішки, вбиває останнього, при чому було забито до двох десятків людей . Проте, Голуб, окрім сили вирішував справи і через суд. Відомі судові справи із родиною Стрибелів, які тягнулись понад 16 років ; М.Лишком.
Знаючи, про велике значення для Голубів цього маєтку (точніше факту утримування такої назви), Маґдалена Голуб заповідає Морозівку своїм синам від другого шлюбу – Томашу та Якубу Голубам.
(Автор: Олександр Алфьоров м. Київ, НПУ імені М. Драгоманова "Землеволодіння родини Голубів на Житомирщині кінця XVI ст. – першої половини XVII ст.").
http://www.brusilov.org.ua/History/morozivka_1.htm
Юрий Голубь получил с. Дывин от семьи Бутовичей. Надо отметить, что имение осталось до самой Хмельниччины во владении Голубей. Хотя и имеем факт залога имения 7.04.1644 г. Киевской метрополии за 10 тыс. пол.зол. После смерти Магдалены Голубь, имение должное был перейти младшей дочке Элеоноре Голубь, как приданое, в случае ее бракосочетания. В завещании акцентируется внимание, что имение находится в залоге за 1 тыс. польских зол. (возможно имеем пример постепенного выкупа Дывина из залога ).
(Автор: Александр Алферов г. Киев, НПУ имени Г. Драгоманова "Землевладение семьи Голубей на Житомирщине конца XVІ ст. – первой половины XVІІ ст.")
Магдалена Мартинівна Бутович. У першому шлюбі за Павлом Богдановичем
Стрибалем, після смерті якого заволоділа його частиною стрибалівських
маєтків і забрала привілеї на них [21,арк.56]. У 1630 р. рідні сестри Олена
Мартинівна Лащич і Магдалена Мартинівна Голуб ділили спадок після
смерті брата Семена Мартиновича Бутовича містечка Новий Богуслав,
Водотий, села Дивин, Морозівку, Солов’ївку. 1634 р. її мати Олена Бутович
своїм донькам, а її сестрам Катерині і Ганні записала Солов’ївку
[21,арк.359зв.]. 1636 р. вона процесу вала з іншими співвласниками через
розмежування брусиловських і водотийських грунтів [21,арк.71]. 1636 р. до
неї апелював стрий її першого чоловіка Петро Стрибаль через, що вона
осадила сл. Холову на сіножаттях вирлоцьких грунтів [21,арк.56,63]. Потім
через підданих Брусиловських та Білецьких спустошила Вирлоцький і
Заболоцький ліси, вивозила дерево до м. Брусилова і до с. Білиловець
[21,арк.56]. Слободу Голубенку на грунті Стрибаля вирлоцькому над р.
Мохоржкою осадила [21,арк.63]. Згідно заповіту 19 липня 1650 р. вона
передавала нерухоме майно в спадок її дітям від Юрія Голуба – Томашу та
Якубу
marvidigezh: Ebrel 1673, Корона Польська, Річ Посполита
http://www.brusilov.org.ua/Articles/History/00719.htm
У 1630 р. рідні сестри Олена Мартинівна Лащич і Магдалена Мартинівна Голуб ділили спадок після смерті брата Семена Мартиновича Бутовича містечка Новий Богуслав, Водотий, села Дивин, Морозівку, Солов’ївку. 1634 р. її сестра Олена Бутович своїм донькам Катерині і Ганні записала Солов’ївку
Власник Копачова після 1639 року.
eured: <15> ♂ Юрий Юриевич Пузына [Puzynowie] g. < 1632
Ч.: 1) Криштоф N Лишко (?—1632), з яким мала дві доньки; 2) князь Юрій Юрійович Пузина (?—1648) — підкоморій володимирський [51].
1633 р. Олена з Бутовичів Лишко заповіла своїм донькам Катерині й Ганні село Соловіївку [52]. Про подальшу долю Катерини нічого не відомо, а Ганна Лишко (Ліщанка) була одружена з Лаврентієм Степановичем Ханенком, рідним братом гетьмана Михайла Ханенка.
Так у 1632 р. Юрій Голуб із власним загоном нападає на будинок чоловіка Олени Лішки – Криштофа Лішки, вбиває останнього, при чому було забито до двох десятків людей. Удовіла Олена Бутовічова-Лішка, за деякий час виходить заміж за князя Юрія Пузину.
Євдокію Бутович захопили татари в полон, з якого вона врятувалася тільки за великий викуп. У дар за це 1641 р. Брусилівській Вознесенській (Новоміській) церкві було дане Євангеліє з написом «Пані Євдокія Семенова Бутович».
6
271/6 <15> ♂ Иван Богданович Бутович [Бутовичи]servij milourel: восковой товарищ
(Автор: Олександр Алфьоров м. Київ, НПУ імені М. Драгоманова "Землеволодіння родини Голубів на Житомирщині кінця XVI ст. – першої половини XVII ст.")
Серед представників роду, які залишились на Правобережній Україні, на козацькій службі був син полковника Юрія Голуба - Тиміш Голуб з Морозович. Він фіксується серед товаришів однієї з козацьких хоругов у 1663 році.
Осталась вдовой с малолетним сыном после смерти мужа Павла Стрыбля. Опекунами при сыне стали Стрыбли Петр и Филон. У 1630 р. (16 жовтня) вони позивають Маґдалену Голуб до суду із скаргою, що та при одруженні не принесла в дім до Стрибиля нічого з майна, але по смерті чоловіка забрала те, що він по собі залишив.
Стрыбель Стефан Павлович
мать- Магдалена Голуб, урожденная Бутович Опікунами дитини, по смерті батька, стали Петро та Філон Стрибилі. Другою йде, за ти же числом, скарга на панів Стрибилів від п. Юрія Голуба та його дружини Маґдалени, що Стрибилі вимагають повернення маєтків померлого, хоча це суперечить заповіту небіжчика25. Мова тут ідеться про с. Жаболовку, яке Маґдалена Голуб віддасть синові – Стефану Стрибилі за своїм заповітом.
1640 р. 16 травня Стефан Стрибиль отримує від пані Голуб винагороду в справі дільчого листа, як один із спадкоємців її давно померлого чоловіка27. Уступка Голубів грошима Стрибилям, принесла короткочасне примирення. 4 серпня 1640 р. адвокати від двох сторін у Житомирському замку вирішували останні справи між цими родами28. Стефан Стрибель та Олізар-Волчкевич виплачують винагороду Голубу за напад і захват його містечка Волчкова та с. Богданівка29. Окрім того Степан Стрибиль виплачує Голубу старий борг.
Проте, у 1643 р. Стефан Стрибель знов подає до суду на подружжя Голубів, вимагаючи від останніх борг у 4 тис. пол. злот., погрожуючи піддати їх баніції32. В 1646 р. возний від 7 листопада вносить два останні записи, що до справ Голубів із Стрибилями. Перший запис – це відмова Маґдалени Голуб підчинитися судовому декрету по якійсь справі із Стефаном Стрибилем. Другий запис – це відмова заплатити тому ж Стрибилю присуджений у його користь штраф за напад та пограбування його маєтку.
Источник: ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 189, арк. 44., арк. 45, арк. 61.
ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 10, арк. 6 зв. – 7.
ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 191, арк. 54 – 55.
7
381/7 <27> ♂ Степан Иванович Бутович [Бутовичи]eured: <20> ♀ Мария Яковлевна Лизогуб (Бутович) [Лизогубы] g. 1676? a. a. 1737, Чернигов
servij milourel: 1709 - 1717, Чернигов, генеральный осавул у гетмана Ивана Скоропадского
marvidigezh: 18 Genver 1717, Чернигов
eured: <21> ♀ Параскева Андріївна Товстоліс [Товстоліси]
eured: <22> ♀ Феодора Хомовна Сулима (Ольховская, Ханенко) [Сулимы]
marvidigezh: 1744
Пізніше село тримав полковий асаулъ Федір Ханенко (за гетьманським універсалом за військові заслуги). 1728 року він отримав на володіння селом підтверджувальний універсал гетьмана Данила Апостола.
Доповнює уявлення про поховальну культуру «малоруського панства XVIII ст.» реєстр витрат на похорон і поминання Параскеви Товстоліс, дружини обозного Київського полку Федора Ханенка.
8
491/8 <38+20> ♂ Пётр Степанович Бутович [Бутовичи]eured: <25> ♀ Анастасия Ивановна Тимошенко [Тимошенко] a. a. 1757
eured: <26> ♂ Михаил Ильич Милорадович [Милорадовичи] g. 1670? a. a. 25 Gwengolo 1726, Гадяч, Гадячский полк, Гетманщина
eured: <27> ♂ Пётр Чарныш [Чарныши]
Милорадович оставался полковником 11 лет, возбуждая постоянные жалобы полчан, которых он теснил и мучил, вымогая от них подарки и земельные уступки. Жалобы полчан ни к чему не вели, так как гетман лишен был власти взыскивать с полковника, которого назначил сам царь. Такими же насилиями отличалась и жена Милорадовича, дочь генер. есаула Бутовича, позволявшая себе ужасные жестокости над прислугой.
Прибыв в гадяцкий полк бедняком, Милорадович поставил главною себе целью —нажиться. В этом отношении полковничьи уряды были самыми выгодными местами для наживы, так как полковник всегда получал большие доходы от одного полковаго суда, председательствуя в котором, он определял по своему усмотрению размер "судовых накладов", которые взыскивались с подсудимых по уголовным делам. Обыкновенно бывало так, что за всякое более или менее важное преступление (разбой, кражу, прелюбодеяние) подсудимый отдавал на судей весь свой скот, а часто поступался и земельным имущеетвом. Полковник делил "наклады" между полковыми урядниками, оставляя себе львиную часть. Кроме того полковники получали возможность приобретать от своих полчан земельные участки по низкой цене, запрещая беднякам продавать их участки другим, кроме его, полковника, лицам. При этом полковники впрочем старались по возможности давать этим покупкам хотя внешнюю законную форму. Но Милорадович даже и этого не делал: окружив себя слугами, выведенными из Сербии, он открыто насильничал с помощью этих слуг над своими полчанами, ни чем не стесняясь. Но главною помощницею Мидорадовича, в этих насилиях была жена его, Ульяна Степановна энергичная личность которой резко выделяется из современных ей "паний".
Милорадович вышел из Сербии вдовцом с одним сыном, Степаном. Через год после получения полковничества, он женился на дочери генеральнаго есаула Степана Бутовича Ульяне. Между прочим браку этому предшествовали уже близкия отношения между венчавшимися, последствием которых было то, что на пятом месяце после брака Ульяна Степановна уже родила Милорадовичу сына, Николая. Не смотря на такое начало сближения, Милорадович нашель во второй жене ревностную помощницу в заботах об устройстве своего благосостояния.
Ульяна Степановна была женщина замечательной энергии, при чем вся эта энергия направлена была к одной стяжательности, для удовлетворения которой она, как и муж, тоже не разбирала средств. Заботясь об умножении своего благосостояния, Ульяна Степановна распоряжалась в полку, как хозяйка. На полковыя дела ова имела такое влияние, что гадяцкая старшина просила гетмана, чтобы "пани полковница в дела полковыя не вмешивалась, старшину не безчестила, судов не судила, декретов старшиною писанных не уничтожала, указов своих по полку не разсылала и жен их не безчестила-б.
Получив от отца в приданое слободку Бутовку (близ Городни, черниговск. губ.), Ульяна Степавовна сама распоряжала в ней хозяйство из Гадяча, за 300 верст, письменно настав ляя тамошняго своего старосту в ведении "господарства", и не упускала при этом никаких мелочей. Сохранившияся ея письма к бутовскому старосте хорошо рисуют деятельную полковницу. В одном из них напр. полковница пишет: "Семене, слуга наш, пишеш ты, что городняне очень теснят наших бутовских людей, в их полях[9], поэтому крепко тебе приказываем не уступать городнявам и по возможности отбиваться от них. Если случится, что наши люди застанут на своих полях городнян, приказываем грабить их лошадей и волов; да вообще делай при этом так: если городняне заграбят у бутовчан десять лошадей, — ты заграбь у них двадцать! — Да управляйся в госводарстве рачительнее: смотри за хоромами, перекрой конюшню и амбар, чтобы крыши не протекали. — Слышко нам здесь, что свиней у тебя совсем мало и то конечно от твоего нерадения: как пригонять свиней с поля, то вы сгонаете всех их в одну кучу и при этомь свиньи едят поросят. Ты должен досматривать, чтоб этого не было. Если плохой свинарь допался, такь прикажи войту, чтобы нанял хорошаго, за цену, какую и люди платятъ".
Будучи такою рачительною хозяйкою, Ульяна Степановна требовала от слуг безпрекословнаго исполнения своих приказаний и за малейшия провинности наказывала их иногда с ужасным зверством. Один из ея "подданныхъ", крестьянин с. Малых Будищ, Андрей Пугачь, жаловался в 1733 г. тогдашнему гадячскому полковнику Грабянке, что отдал он малолетнюю свою дочь, Ефросинью, бывшей полковнице Ульяне на прокормление и услугу, ради своего убожества и вдовства, у которой полковницы та дочь его и жила лет семнадцать, без всякой платы, занимаясь тканьем ковров. Случилось, что в этом году, летом, в отлучку Ульяны из дому, дочь пришла к нему, отцу, в гости; но не пробыла она у него и трех дней, какь прибежали за нею слуги Милорадовички и взяли ее в Гадяч. И как только привезли дочь вь Гадяч, продолжает Пугач, Милорадовичка сейчас-же приказала тем слугам, положивши дочь его на полу, бить канчуками (нагайками) сначала по спине и животу, а потом, раздвинув ноги, по прочим частям, сама-ж Милорадовичка "черевиками" очи ей выдавила и зубы повыбивала... От такого безчеловечнаго истязания изуродованная дочь его умерла на третий день. И хотя гадячский наместник и запрещал священнику хоронить Ефросинью, пока не осмотрят ея гражданския власти, однако тот священник, будучи подкуплен Милорадовичкою, замученную Ефросинью похоронил…".
eured: <28> ♀ Параскева Яківна Маковська (Бутович) [Маковські] g. < 1714 a. a. 1740
eured: <29> ♀ Ірина ? (Бутович) [?]
servij milourel: 1723 - 1746, [[бунчуковий товариш]]
marvidigezh: 22 Du 1746, Гетманщина
douaridigezh: церква Святого Миколая Чудотворця, Кролевець
derez: донька Київського полкового обозного
eured: <30> ♂ Семён Матвеевич Мандрыка [Мандрыки] g. 1702?, Кобыжча, Кобыжская сотня, Киевский полк, Гетманщина
marvidigezh: 1749?, Кобижча
eured: <31> ♂ Степан Васильевич Тарновский [Тарновские] a. a. 1730
