Самійло Семенович Залозний g. 2 Gwengolo 1892 a. a. 23 Here 1937 - Taolenn an diskennidi
Eus Rodovid BR
eured: <1> ♀ Марія Іванівна Петренко (Залозна) [Петренко] g. 8 Gwengolo 1902 a. a. 24 Meurzh 1976
marvidigezh: 23 Here 1937, Жовтневий палац, Київ, УСРР, СРСР
Самуил. Народився і хрестили 20 серпня 1892 року. Батьки: казённый крестьянин Семен Денисов Залозный и законная жена его Пелагея Іосифова, оба православные. Хрещені батьки: солдат Павел Евсевіев Касьян и солдатка Татьяна Васильевна Москаленко. Датовано старим стилем. Імена, звання та віросповідання записано мовою оригіналу зі збереженням орфографії.
Залозний Самійло Семенович, 1892 р. н., воював на фронтах Першої Світової війни, а повернувшись додому, одружився з односельчанкою Марією Іванівною, 1902 р. н. У молодій родині народився первісток Миколка, потім ще шестеро діток. Дружна родина працювала на своїй землі, дбала про своє добро. У 1930 р. обидві родини Залозних були розкуркулені і загнані в колгосп, а в голодні 1932 — 1933 рр. дід Семен помер від голоду. Непримиренний Самійло Семенович мав мужність виказувати незадоволення діями «рідної» радянської влади, за що 4 вересня 1937 р. був заарештований НКВД за «антирадянську пропаганду». Розстріляний, вірогідно, в Жовтневому палаці м. Києва 23 жовтня 1937 р. і заритий, за даними пізніших досліджень, у Биківнянському лісі. Тридцятип'ятирічна Марія із сімома дітьми на руках залишилася сама і годувала дітей на колгоспні трудодні.
2
31/2 <1+1> ♀ Марія Самійлівна Залозна (Науменко) [Залозні]douaridigezh: 30 Gouere 2007, Княжичі, Броварський район, Київська область, Україна
marvidigezh: 28 Eost 2007, Австралія
дитиною на руках. Долучився до цієї благородної справи своїм грошовим внеском українець Микола Самійлович Залозний, закинутий життям у далеку Австралію. Працюючи в еміграції простим робітником і таксистом, усе життя збирав кошти і заповів їх на спорудження Меморіалу. Історія його життя відображає долю мільйонів українців, закинутих у різні країни світу. Залозний Микола Самойлович народився 1:5 лютого 1921 р. в с. Княжичі Броварського району в заможній селянській родині. За давніми переписами, Залозні входили в число перших 67 родин села. Батько, Залозний Самійло Семенович, 1982 р. н., воював на фронтах Першої Світової війни, а повернувшись додому, одружився з односельчанкою Марією Іванівною, 1902 р. н. У молодій родині народився первісток Миколка, потім ще шестеро діток. Дружна родина працювала на своїй землі, дбала про своє добро. У 1930 р. обидві родини Залозних були розкуркулені і загнані в колгосп, а в голодні 1932 — 1933 рр. дід Семен помер від голоду. Непримиренний Самійло Семенович мав мужність виказувати незадоволення діями «рідної» радянської влади, за що 4 вересня 1937 р. був заарештований НКВД за «антирадянську пропаганду». Розстріляний, вірогідно, в Жовтневому палаці м. Києва 23 жовтня 1937 р. і заритий, за даними пізніших досліджень, у Биківнянському лісі. Тридцятий'ятирічна Марія із сімома дітьми на руках залишилася сама і годувала дітей на колгоспні трудодні. П'ятнадцятирічний Микола, син «ворога народу», після 7-го класу був змушений покинути школу, йти на роботу в колгосп і допомагати мамі по господарству. У лютому 1941 р. двадцятирічного Миколу забрали в армію, і невдовзі він опинився на західному кордоні у кривавому вирі війни. Незабаром їхня частина потрапила в оточення, і молодий солдат став полоненим німецької армії. Можна собі уявити, що пережив Микола і тисячі таких як він — за колючим дротом, під вітром і дощем, на голій землі, на снігу, на морозі, майже без харчів! Відморожені ноги, рабська праця, знущання… Друзі по неволі допомогли вилікувати ноги. Опинився в Італії на тяжких роботах. Наприкінці 1944 р. був визволений з полону англійськими військами й отримав статус переміщеної особи. Після закінчення війни перед 24-річним Миколою Залозним постало питання: що далі? Зв'язку з рідними немає, повертатися додому сину «ворога народу», та ще й колишньому полоненому означало відразу ж потрапити в Сибір. Вирішив залишитися на Заході і змінити прізвище, щоб убезпечити рідних від репресій. Попереду — вигнання, невідомість, поневіряння. З групою українців тепер уже не Микола Залозний, а Френк Ставицький, попадає в Ірак, де працює на тяжких роботах майже сім років. У грудні 1950 р. група переміщених осіб, а з ними і Микола-Френк, подалися аж в Австралію, де Микола й осів назавжди. Жив одинаком, родини не завів, австралійського громадянства не прийняв. Збудував власний будинок на околиці Сіднея, працював робітником і тривалий час — таксистом. Довгі роки Микола не мав зв'язку з Україною — боявся нових репресій щодо своїх рідних. Мовчала й родина Миколи в Україні — мама, брати і сестри. Бо не знали долі не тільки Миколи, а й заарештованого у 1937 р. батька — Самійла Семеновича. Нарешті у 1967 р. прийшло повідомлення про реабілітацію батька, а в грудні 1970 р. — відповідь Червоного хреста, що М. Залозного знайдено в Австралії. Цей зв'язок було поновлено аж 1976 р. на настійне прохання мами, яка, надірвана тяжкою працею, того ж року й померла. З настанням Незалежності України контакти було відновлено, зав'язалося листування, з якого стало відомо чимало фактів невеселого емігрантського життя Миколи Залозного (Френка Ставицького). Не можна без болю в серці читати листи цієї одинокої літньої людини до рідних на свою батьківщину!.. У них страждання, плач, туга за всім втраченим, за своїми рідними, за красою рідної землі. На пам'ять про закатованого батька Микола Самійлович посадив тополю на своєму подвір'ї і плекав її до кінця своїх днів. У 1999 р. з України до Австралії приїхало подружжя Дмитро та Ольга. Вони поселилися на одній вулиці з Миколою Самійловичем, познайомилися з ним, зустрічалися, допомагали, встановили тісніші контакти з сестрою Марією Самійлівною, що живе в Броварах, та з іншими членами родини Залозних. Помер Микола Самійлович 28 березня 2007 р. у віці 86 років. Раптова смерть застала його на своїй вулиці біля газетного кіоску, куди вийшов купити газети. Прах Миколи Самійловича було надіслано з Австралії в Україну і З0 липня 2007 р. підзахоронено на могилі його мами в с. Княжичі. 20 жовтня 2008 р. в Броварах на подвір'ї церкви Покрови Пресвятої Богородиці було урочисто відкрито, за заповітом Миколи Залозного, Меморіальний знак жертвам голодоморів і політичних репресій. Встановлена Меморіальна дошка сподвижнику-жертводавцю.
eured: <2> ♀ Катерина Яківна ? (Залозна) [?] g. 6 Mae 1926 a. a. 16 Eost 2016
marvidigezh: 23 Here 1979, УРСР, СРСР
marvidigezh: 1925, Княжичі, Броварський район, Київська область, УСРР, ССРР
marvidigezh: 31 Kerzu 1947, Долина, Станіславська область, УРСР, СРСР
eured:
eured: <3> ♀ Марія Василівна Пономаренко [Пономаренки] g. 1 Genver 1942 a. a. 22 Gwengolo 2017
marvidigezh: 13 C'hwevrer 2003, Княжичі, Броварський район, Київська область, Україна
eured: <4> ♂ Николай Иванович Максименко [Максименки] g. 22 Kerzu 1926 a. a. 23 Du 1994
marvidigezh: 1 Mae 2003, Украина
marvidigezh: 1932, Княжичі, Броварський район, УСРР, ССРР, померла під час голодомору
eured: <5> ♀ Марія Сергієвна Тищенко (Залозна) [Тищенки] g. 15 Du 1937 a. a. 18 Gouere 2013
marvidigezh: 27 Kerzu 2010, Україна
3
121/3 <5+2> ♂ Виктор Степанович Залозный [Залозные]marvidigezh: 24 Ebrel 2003, Украина
marvidigezh: 20 Mezheven 2007, Украина
