Микола Артемійович Іваницький a. a. 1942 - Taolenn an diskennidi

Eus Rodovid BR

Den:604583
Mont da : merdeiñ, klask
Ezhomm en deus hor servijer eus kalz loazioù evit diskwel gwezennoù bras. Setu perak ne c'hall gwelout an arvererien dizanv nemet 7 remziad diagentidi ha 7 remziad diskennidi en ur wezenn. Ma vennit gwelout ul lignez a-bezh hep enskrivadur, ouzhpennit an testenn ?showfulltree=yes e dibenn chomlec'h URL ar bajenn-mañ. Mar plij, ne lakait e neblec'h all ebet ul liamm eeun ouzh ur wezenn a-bezh.
11/1 <?+?> ♂ Микола Артемійович Іваницький [Іваницькі]
ganedigezh: Гоголів, Остерський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія
marvidigezh: 1942, Київ, УРСР, СРСР
"

Про жорстокість новоспечених чиновників може свідчити і факт, який пригадує Григорій Олексійович Осьмак: дружина одного з розкуркулених зустріла Іваницького Миколу Артемовича, який тоді був головою кущового колгоспу. - Ти ж своя людина, Миколо. Невже ти хочеш загибелі моїх дітей? - Так, я дуже цього хочу - загибелі твоїх дітей та інших.

Самого ж Іваницького Миколу спіткала гірка доля. Коли прийшли в село німці, він змушений був ховатися і втік до Києва. Три сини розкуркуленого Григорія Федоровича Герасименка (див. статтю в газеті "Нове життя" "Їх попіл стукає..." від 4 вересня 1998 р.) пішли служити в німецьку жандармерію. У селі їх бачили тоді в добротних шинелях. Після війни один із них переховувався у Львові і розповів землякові Стаську Миколі Львовичу, майору Червоної армії, як він у Києві арештував Іваницького Миколу. Катував, як хотів, потім застреленого вкинув у глибокий туалет. Як підвела більшовицька влада людину: піднесла і кинула"

+ + +

Упокой, Боже, Миколу і учини його в раю, де лики святих, Господи, і праведники сіяють яко світила; усопші люди Твої упокой, презираючи їх всі согрєшенія
Adtapet diwar « https://br.rodovid.org/wk/Dibar:ChartInventory »
Gweladennoù
Ostilhoù personel
Donate
Enklask araokaet