Марианна Петровна Неверовская (Кодинец) - Taolenn an diskennidi
Ur pennad tennet eus Rodovid BR, ar c'helc'hgeriadur digor.
Отже, у 1796 [Путинцев 1952, 87] році в родині Федора Івановича Кодинця та його дружини Маріанни Петрівни (дівоче прізвище – Неверовська, дочка золотоніського земського судді [Модзалевский 1910, 385]) народився первісток Дмитро.
2
21/2 <1> ♂ Фёдор Фёдорович Кодинец [Кодинцы]Дмитро Федорович не створив родини. Схоже, таким же одиноким залишався і його молодший брат Федір Федорович Кодинець. Він також свого часу був студентом Харківського університету, але не закінчив повного курсу. Перебував на службі в кінній артилерії і жив у рідному селі Рокиті [Модзалевский, 1910, т. 2, 385]. А потім, очевидно, повернувся до брата і колишній генеральний консул у Тавризі Дмитро Федорович. Дослідник полтавського краю І. Павловський у своїй роботі, створеній на основі архівних джерел, що на сьогодні не збереглися, наводить приклад із життя поміщиків Хорольщини в ХІХ ст. та про прагнення деяких з них звільнити своїх селян раніше строку, тобто до офіційної реформи 1861 р. Ось який цікавий епізод він змальовує: “Было три случая освобождения… но один из них не был утвержден. В 1857 году помещики Хорольского уезда подпоручик артиллерии Федор Кодинец и его брат д. с. с. Дмитрий Кодинец подали заявление полтавскому губернатору, по которому они обязывались всю землю отдать крестьянам с условием, чтобы крестьяне обязались исполнять все возможные на них обязанности при жизни помещиков. После же смерти их, крестьяне обязуются разделить землю поровну, по числу ревизских душ той ревизии, которая при наступлении срока существовать может. “Но это противоречило узаконениям, запрещавшим давать волю после смерти”, на что обратил внимание губернский предводитель и желание братьев Кодинец не было приведено в исполнение” [Павловский 1907, т. 2, 28]. Сьогодні село Рокита Д. Ф. Кодинець The World of the Orient, 2014, № 4 83 належить за адміністративним розподілом до Великобагачанського району (Велика Багачка) Полтавської області. Ще про один епізод з тих часів маємо таку довідку: “У найбільшому з хуторів (Великій Рокиті) у 1860 р. на кошти поручика Ф. Ф. Кодинця була побудована дерев’яна Дмитріївська церква з дзвіницею, при якій діяла
бібліотека та церковнопарафіяльна школа” [Рокита 1992, 840]. Схоже, що саме таким чином місцевий дідич прагнув увіковічити пам’ять про свого брата, що залишив світ 5 травня 1857 року [Модзалевский 1910, 385].
