Александр Емельянович Сухомлинский g. 1893 a. a. 1930 - Taolenn an diskennidi

ganedigezh: 28 Gwengolo 1918
eured: <2> <♀ Вера Петровна Повная [Повная] a. a. 1943
eured: <3> <♀ Анна Ивановна Девятова [Девятова]
marvidigezh: 2 Gwengolo 1970

Васи́ль Олекса́ндрович Сухомли́нський (*28 вересня 1918, с. Омельник (нині Онуфріївський район Кіровоградської області) — †2 вересня 1970) — український педагог, публіцист, письменник, поет.

Народився Василь Сухомлинський 28 вересня 1918 року в селі Василівці Василівської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії (тепер Онуфріївський район Кіровоградської області) в бідній селянській сім'ї. Тут минули його дитинство й юність. Як і решта селянських дітей, він вчився в рідному селі у школі і в 1933 році закінчив семирічку. Влітку 1933 року мати провела молодшого сина Василя до Кременчука. Спочатку Сухомлинський подався в медичний технікум, але незабаром пішов звідти, поступив на робітфак, достроково закінчив його і був прийнятий до педагогічного інституту. З 1935 р. починається педагогічний шлях В. О. Сухомлинського. В 17 років він став вчителем заочної школи недалеко від рідного села. Перевівся до Полтавського педагогічного інституту заочником і закінчив його в 1938 році. Закінчивши інститут, Сухомлинський повертається в рідні місця і працює викладачем української мови і літератури в Онуфріївській середній школі. В 1941 році добровольцем йде на фронт. В січні 1942 року молодший політрук Сухомлинський був важко поранений, захищаючи Москву. Тільки дивом залишився живий. Осколок снаряду залишився в його грудях назавжди. Після довгого лікування в шпиталі на Уралі він просився на фронт, проте комісія не могла визнати його навіть умовно здоровим для військової служби. Його призначили директором середньої школи в селищі Ува Удмуртської АРСР. Як тільки рідні місця були звільнені, він повернувся на Батьківщину і став завідувачем районного відділу народної освіти. Проте вже в 1947 році Сухомлинський просився назад до школи. В 1948 році Васи́ль Олекса́ндрович стає директором Павлиської середньої школи і беззмінно працює протягом 23 років до кінця своїх днів. В 1948 році це була звичайна, пересічна школа, до того ж ще і майже зруйнована за роки війни, відомою її зробив Сухомлинський. Педагог, як і філософ, потребує десятиріччя, щоб сформулювати свої світоглядні принципи, скласти педагогічні переконання. Багато років пішли на це і в Сухомлинського. Ці 23 роки стали найпліднішим періодом його науково – практичної та літературно – публіцистичної діяльності. Звичайну сільську школу він перетворив у справжню педагогічну лабораторію, де видобував скарби педагогічної мудрості. У 1955 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Директор школи – керівник навчально - виховного процесу». З 1957 р. – член-кореспондент Академії педагогічних наук РРФСР. 1958 – заслужений вчитель УРСР. 1968 – нагороджений званням Героя Соціалістичної Праці. Цього ж року обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР. Василь Олександрович, як ніхто інший у вітчизняній педагогіці, мужньо ставив і розв’язував проблему формування в молоді національного і естетичного світобачення. Про один із шляхів успішного розв’язання цієї проблеми він писав, що у душі дітей мають увійти кращі народні традиції і стати святим законом, бо не можна уявити народ без імені, без пам’яті, без історії. В дусі українських культурно-історичних традицій вчитель констатував, що мудрість є найважливішою прикметою людини. В його працях часто знаходимо вислови «мудра людська любов», «мудрість жити», «гідність — це мудрість тримати себе в руках». Педагог цілеспрямовано формував у кожного вихованця вміння бути маленьким філософом, осмислювати світ через красу природи. Для Сухомлинського формування естетичного почуття дитини, її емоційної культури — основне завдання гуманістичного виховання.А сприйняття й осмислення прекрасного — основа естетичної культури, без якої почуття лишаються глухими до всього високого й благородного. Привселюдне зізнання, винесене в назву книги «Серце віддаю дітям», підтверджене трудами і щоденними діяннями великого вчителя. Він писав: «Що було найголовнішим у моєму житті? Не роздумуючи, відповідаю: Любов до дітей». На мій погляд, ця теза має стати програмною для нашого вчительства і для наших державотворців. Звернення до педагогічної спадщини В.Сухомлинського, розгляд його педагогічної системи, наявність наукових шкіл та їх активна діяльність як наукова, так і просвітницька, свідчать про плідність і перспективність цього напряму досліджень не лише в структурі історико-педагогічної науки, а й значущість для розв'язання актуальних проблем сучасної освітньої та виховної практики.

2 вересня 1970 року Василь Олександрович Сухомлинський помирає, але його внесок у життя та його твори залишаться назавжди. Василь Олександрович Сухоминський написав 48 монографій, понад 600 статей, 1500 оповідань і казок для дітей. Його книги виходили і виходять масовими тиражами в багатьох країнах світу (Росії, Німеччині, Японії, США, Канаді, Китаї та ін.). Він став визнаним класиком педагогіки 20 ст.