Иван Михайлович Гамалея - Taolenn an diskennidi
Ur pennad tennet eus Rodovid BR, ar c'helc'hgeriadur digor.
servij milourel: 1721, Лохвица, Лохвицкая сотня, Полтавский полк, Гетманщина, Лохвицкая сотня Полтавский полк Запорожского войска, воинское звание: сотник. Когда он занял это место – неизвестнно, а числится лохвицким сотником в 1721 – 1727 годах. Таким чином, сотником Иван Гамалея пробыл более семи лет. После первого Ладожского похода, вернулся в своё село Пески.
servij milourel: 1723, Лохвица, Лохвицкая сотня, Полтавский полк, Гетманщина, Лохвицкая сотня Полтавский полк Запорожского войска, воинское звание: сотник. В Лубны пришёл лист от руководства Генеральной Канцелярии выслать козаков в Ладогу для рытья каналов; кроме того, требовали посылать козаков и в Терковский поход. От этого похода, указом наказного гетмана Полуботка и Генеральной Канцелярии, Гамалея был освобождён, но наказной лубенский полковник Яков Маркович приказал Ивану Гамалее идти снова в Ладогу, несмотря на то, что Генеральная Канцелярия писала Марковичу, чтобы он лохвицкого сотника Гамалею в Ладожский поход не посылал, ибо кому «до того походу належить іти – до того указ уже посланий». Гамалея упирался, а Маркович старался изо всех сил избавиться от него, поскольку он принадлежал к родовитой и багатой семье и не очень слушался Марковича. Маркович предложил сотника Ивана Гамалея заменить его братом Степаном, который недавно вернулся из Москвы. Однако обстановка изменилась, и Ивану Гамалея удалось избежать этого тяжёлого и далёкого похода.
servij milourel: 1724, Лохвицкая сотня Полтавский полк Запорожского войска, воинское звание: сотник. В Глухове был получен царский указ, по которому все украинские полки обязаны были выходить в Низовый поход к Буцькому броду под руководством князя Голицына. Сюда пошёл и Иван Гамалея, которого там Маркович обеспечил двумястами козаками.
eured: <1> ♀ Евдокия Яковлевна Лизогуб (Гамалея) [Лизогубы] g. 1702?, Лохвица, Лохвицкая сотня, Полтавский полк, Гетманщина
annez: 1727, Москва, Российская империя, Воинское звание: бунчуковый товарищ. Поехал в Москву «осматривать свою вотчину», как сказано в выданных ему дорожных документах, где и прожил до 1729 года.
annez: 1728, Москва, Российская империя, 1728, Москва. После раздела имущества с братьями, Иван Гамалея владел селом Великие Пески с присёлками Песочки и Коновалы. Живя в Москве тогда, когда в Украине гетманом был Апостол, Гамалея выхлопотал себе от него на эти владения универсал.
annez: 1729, Лохвица, Лохвицкая сотня, Полтавский полк, Гетманщина, Вернулся из Москвы. Что он делал в Москве около двух лет – неизвестно. Одно только можно сказать, что живя там, он потратил много денег и залез в долги. Склонность к безрассудным тратам выявлялась у него и раньше, причём он проживал не только свои, но и «казённые» средства. В конце концов он настолько растранжирил свои деньги, что для оплаты долгов вынужден был продавать владения предков. Сначала он заложил село Великие Пески генералу Гампфу.
annez: 1732, Продал Степану Корсуну земли около образованного его дедом хутора Слободки.
annez: 1733, Продал и сам хутор Слободки, который достался лубенскому полковнику Петру Апостолу за 3000 рублей.
annez: 1738, До каких размеров доходили денежные долги расточительного лохвицкого сотника показывает следующий пример. Иван Гамалея задолжал бунчуковому товарищу Николаю Ханенко 26 рублей и до тех пор не отдавал ему этот долг, пока Ханенко не пожаловался на него гетману. В 1738 году на него жаловалась генералу Румянцеву Параска Ивановна Сысоенкова за то, что Иван Гамалея, занявши в 1727 году 200 рублей у её свёкра Хомы Сысоя, до тех пор их не возвращает. Румянцев приказал Гамалее «выдать деньги немедленно», но добилась-ли справедливости Сысоенкова – не известно.
annez: 1746, Продал село Великие Пески бунчуковому товарищу Юхимову Дарагану за 12000 рублей.
servij milourel: 1750, Миргород, Полтавский полк, Гетманщина, Воинское звание: наказной полковник. Продав Пески и Слободку, Иван Гамалея владел в Коновалах девятью дворами, в Песочках – девятью и в Хрулях – одиннадцатью. В Песочках он и жил. Про дальнейшую жизнь Ивана Гамалея известно только, что он около двух лет был миргородским наказным полковником. В универсале гетмана Разумовского от 26 августа 1750 года по этому поводу сказано: «Понеже полковник миргородський Василь Капніст у деякій, що його стосується, справі перебуває під слідством …, того ради нашою Генеральною Канцелярією на місце його … призначити наказним полковником бунчукового товариша Івана Гамалію». Очевидно, этот уряд Гамалея выхлопотал себе, чтобы заслужить какое-нибудь имущество если не в вечное владение, то хоть в ранговое. Во всяком случае, уже в октябре 1750 года он жаловался гетману, что «будучи в правлінні в полку миргородськім, на місці полковника тамошнього Капніста, а не маючи там, через далеку маєтностей його від того полку відстань, чим себе утримувати, може прийти до збитків», через что и просил на время исполнения обязанностей полковника получить пятьдесят ранговых дворов. Гетман удовлетворил прошение Ивана Гамалея, так что он и жил на доходы с этих дворов, пока в 1752 году на его место не был назначен «целый» полковник.
servij milourel: 1752, Миргород, Полтавский полк, Гетманщина, Воинское звание: наказной полковник. Уволен от службы, на его место назначен «целый» полковник. Дальнейшая судьба не известна.
Наступним у часі лохвицьким сотником був Іван Михайлович Гамалія, дід і батько якого у свій час теж займали цей уряд. Коли він посів це місце – невідомо, а згадується лохвицьким сотником у 1721 – 1727 рр. Таким чином, на сотницві Гамалія пробув біля семи років. Відбувши перший Ладозький похід 1721 р., він вернувся в своє село Піски, але навесні 1723р. в Лубни прийшов лист від урядовців Генеральної Канцелярії вислати козаків туди ж; крім того, потрібно було посилати козаків і в Терківський похід. Від цього походу, за наказом наказного гетьмана Полуботка і Генеральної Канцелярії, Гамалія був звільнений, але наказний лубенський полковник Яків Маркович наказав Гамалії йти знову в Ладогу, незважаючи на те, що Генеральна Канцелярія писала Марковичу, щоб він лохвицького сотника Гамалію до Ладозького походу не посилав, бо кому «до того походу належить іти – до того указ уже посланий». Гамалія упирався, а Маркович намагався з усіх сил позбавитися його, оскільки він належав до родовитої й багатої сім’ї і не дуже слухався Марковича. У цьому особливо допомогла Марковичу одна обставина. Якраз у цей час полковий лубенський комісар повідомив Марковичеві, що Гамалія, взявши з собою в Ладозький похід на потреби Лохвицької сотні 600 золотих, усі гроші використав на свої потреби. Доповідаючи про це, комісар просив полковника, щоб із цих грошей пан сотник половину на товариство віддав. Отримавши в руки цей документ, Маркович писав Гамалії, щоб той неодмінно повернув 300 золотих товариству своєї сотні, а якщо не схоче іти в похід нинішній, то повинен усі ті гроші, тобто 600 золотих, віддати. Під загрозою виплати такої суми Гамалія змушений був підкоритися наказу Марковича іти в похід, але ще довго зволікав, незважаючи на те, що в Лубни прийшов новий указ уряду про терміновий похід до Ладоги, а за ним надійшли до Гамалії й нові принуки про те ж з боку Марковича. Одначе слід зауважити, що вирядити козаків у похід для сотника було справою важкою. Гамалія у відповідь на накази Марковича писав йому, що хоч і вислав у похід наказного сотника і все товариство вирядив, але не міг зробити цього швидко, бо хоч козаків і тюремним ув’язненням лякав, але за бідністю не можна було скоро їх вирядити. Виправданням Гамалії Маркович не вірив, тому і написав скаргу на лохвицького сотника своєму тестю Полуботку, який став на сторону зятя, і Гамалія повинен був іти в Ладогу. З цього приводу в журналі Генеральної Канцелярії за 20 квітня 1723р. записано: «Писано листа до пана Михайла Гамалії, оголошуючи, що на допомогу панові обозному полковому лубенському (Мартосу) велено в Ладозьку дорогу пана сотника лохвицького, сина його, панові наказному лубенському Марковичу виправити, а замість оного сотника залишається на уряді інший син Степан, який недавно повернувся з Москви… При написанні листа привітання з Великодніми святами надсилається.» Звичайно, останнє було зроблене тому, що Полуботок прекрасно усвідомлював незаконність свого розпорядження і виявом уваги старому Михайлові Гамалії хотів пом’якшити його розчарування. Одночасно з цим було одержано в Лохвиці грізний указ урядовців, щоб Гамалія обов’язково йшов до Ладоги. Але обставини змінилися, і Гамалії вдалося уникнути цього важкого й далекого походу. Справа в тому, що в той час, коли тривала наведена вище переписка, в Глухові було отримано царський указ, згідно з яким всі українські полки повинні були виходити в похід до Буцького броду для огляду князя Голіцина. Сюди пішов і Гамалія, якого там на деякий час із двомастами козаками залишив Маркович. Відбувши згодом Низовий похід (1724р.), Гамалія повернувся додому і влітку 1727р. він уже був бунчуковим товаришем. У цей час сотник їздив у Москву («оглядати свою вотчину», як сказано у виданих йому дорожніх документах), де й прожив до січня 1729р.
Після розділу з братами Іван Гамалія володів селом Великі Піски з присілками Пісочки і Коновали. Живучи в Москві у той час, коли в Україні гетьманом був Апостол, Гамалія виклопотав собі від нього на ці маєтності універсал, виданий у вересні 1728р. Що робив у Москві близько двох років Гамалія – невідомо. Одне тільки можна сказати, що, живучи там, він потратив багато грошей і заліз у борги. Схильність до марнотратства виявлялася у ньому й раніше, причому він проживав не тільки свої, а навіть «казенні» кошти. Врешті-решт він настільки розтранжирив свої статки, що для сплати боргів змушений був продавати маєтки предків. Спочатку він заклав великі Піски генералу Гампфу, а потім продав їх у 1746р. бунчуковому товаришу Юхимові Дарагану за 12000 рублів. Така ж доля спіткала у 1732р. ґрунт біля облаштованого його дідом хутора Слобідки (проданий Степану Корсуну), а в 1733р. – і сам хутір, який дістався лубенському полковнику Петру Апостолу за 3000 рублів. До яких розмірів доходила плутанина грошових справ колишнього лохвицького сотника показу випадок, з якого видно, що Гамалія заборгував був бунчуковому товаришу Миколі Ханенку 26 рублів і до тих пір не віддавав йому цього боргу, доки Ханенко не поскаржився на нього гетьману. У 1738р. на нього скаржилася генералу Рум’янцеву Параска Іваниха Сисоєнкова за те, що Гамалія, позичивши в 1727р. 200 рублів у її свекра Хоми Сисоя, до тих пір їх не повертає. Рум’янцев наказав Гамалії «віддати гроші негайно», та чи досягла справедливості Сисоєнкова – не знаємо.
Продавши Піски й Слобідку, Іван Гамалія володів у Коновалах дев’ятьма дворами, у Пісочках – дев’ятьма і в Хрулях – одинадцятьма. У Пісочках він у 1750р. й жив. Про подальше життя Гамалії відомо тільки, що він близько двох років був миргородським наказним полковником. В універсалі гетьмана Розумовського від 26 серпня 1750р. з цього приводу сказано: «Понеже полковник миргородський Василь Капніст у деякій, що його стосується, справі перебуває під слідством …, того ради нашою Генеральною Канцелярією на місце його … призначити наказним полковником бунчукового товариша Івана Гамалію». Очевидно, цей уряд Гамалія виклопотав собі, щоб заслужити яку-небудь маєтність якщо не в довічне володіння, то хоч у рангове. У всякому разі, вже у жовтні 1750 року він скаржився гетьманові, що «будучи в правлінні в полку миргородськім, на місці полковника тамошнього Капніста, а не маючи там, через далеку маєтностей його від того полку відстань, чим себе утримувати, може прийти до збитків», через що й просив на час виконання обов’язків полковника користуватися п’ятдесятьма ранговими дворами. Гетьман задовольнив прохання Івана Гамалії, так що той і користувався прибутками з цих дворів, доки в 1752 році на його місце не було призначено «цілого» полковника.
Інших відомостей про долю Івана Гамалії у нас немає. Одружений він був двічі: уперше на Євдокії Лизогуб, а вдруге невідомо на кому; мав двох синів: Івана, який мав одного сина Дмитра, котрий служив майором і не залишив потомства, й Андрія, котрий помер без потомства. Дві дочки Івана Гамалії були заміжніми: одна Марія – за Лохвицьким сотником Василем Степановичем, а друга (з 1725 р.) за Єлисеєм Зарудним, який у 1732 році був сотником Ізюмського слобідського козачого полку.
2
21/2 <1> ♀ Мария Ивановна Гамалея (Стефанович) [Гамалеи]eured: <2> ♂ Василий Степанович Стефанович [Стефановичи] g. 1702 a. a. > 1754, Лохвица, Лохвицкая сотня, Полтавский полк, Гетманщина
Невдовзі після одруження з Марією Гамалією у Василя Стефановича виникли непорозуміння з її батьком через спадок, що складався з приданого її матері (першої дружини Івана Гамалії Євдокії Лизогуб) і повинен був належати їй за законом. Суперечки через спадок у листопаді 1731 року досягли й гетьмана, оскільки Стефанович утратив надію отримати що-небудь від свого тестя без суду. В цей час він писав гетьману, що Гамалія не тільки розтратив усі свої маєтності, заборгувавши людям і позаставлявши деякі з них по двічі, але й «материзну» своєї дружини («сімнадцять сот червоних золотих, тисяча талярів битих і друга тисяча талярів копійками» та інше) невідомо де подів, а дещо (золоті ланцюжки, перстень, «канаки») в заставу повіддавав.
eured: <3> ♂ Єлисей Іванович Зарудний [Зарудні] a. a. 1748?
3
41/3 <2+2> ♂ Иван Васильевич Стефанович [Стефановичи]4
61/4 <4+?> ♂ Іван Іванович Стефанович [Стефановичі]5
141/5 <9+4> ♂ Сергей Иванович Зарудный [Зарудные]micher: [[тайный советник]]
micher: сенатор
eured: <5> ♀ Зоя Александровна Мясново (Зарудная) [Мясново] g. 1836 a. a. 1901
marvidigezh: 18 Kerzu 1887, Ницца, Франция, 30.12.1887-нов.стиль
eured: <6> ♂ Георгій Павлович Старицький [Старицькі] g. 1825 a. a. 1899
marvidigezh: Імперія Всеросійська
eured: <7> ♀ Софья Цезаревна Кавос (Зарудная, Дехтерева) [Кавосы] g. 1852 a. a. 1938
marvidigezh: 1883
6
191/6 <14+5> ♂ Мария Сергеевна Зарудная [Зарудные]eured: <8> ♂ Иван Михайлович Гревс [Гревсы] g. 4 Mae 1860 a. a. 16 Mae 1941
marvidigezh: 1942
eured: <9> ♂ Евгений Цезаревич ? (Кавос) [Кавосы] g. 1858 a. a. Meurzh 1918
marvidigezh: 1917
eured: <10> ♂ Владимир Иванович Вернадский [Вернадские] g. 28 C'hwevrer 1863 a. a. 6 Genver 1945
marvidigezh: 1943, Спільна Справа Радянська
marvidigezh: 30 Du 1934, Ленінград, РРФСР, СРСР
eured: <11> ♂ Марк Маркович Любощинский [Любощинские] g. 1865 a. a. 1952
marvidigezh: 1930
7
261/7 <19+8> ♀ Екатерина Ивановна Гревс [Гревсы]marvidigezh: 1942
divroerezh: 1920, СГА
marvidigezh: 12 Mezheven 1973, Нью Хевен, Коннектикутське господарство, СГА
marvidigezh: 1976
marvidigezh: 1969
micher: врач-психиатр
eured: <13> ♂ Nikolai Petrovich Toll [Toll] g. 1894 a. a. 1985
marvidigezh: 1985
