Євстафій Голуб - Taolenn an diskennidi
Ur pennad tennet eus Rodovid BR, ar c'helc'hgeriadur digor.
Den:827924
Ezhomm en deus hor servijer eus kalz loazioù evit diskwel gwezennoù bras. Setu perak ne c'hall gwelout an arvererien dizanv nemet 7 remziad diagentidi ha 7 remziad diskennidi en ur wezenn. Ma vennit gwelout ul lignez a-bezh hep enskrivadur, ouzhpennit an testenn ?showfulltree=yes e dibenn chomlec'h URL ar bajenn-mañ. Mar plij, ne lakait e neblec'h all ebet ul liamm eeun ouzh ur wezenn a-bezh.
11/1 ♂ Євстафій Голуб [Голуби] 2
21/2 <1> ♂ Іван Євстафійович Голуб [Голуби]ganedigezh: 13 Ebrel 1892, Мариамполь
eured: <1> ♀ Ганна Кузьмівна Пилипенко (Голуб, Постоловська) [Пилипенки]
eured: <1> ♀ Ганна Кузьмівна Пилипенко (Голуб, Постоловська) [Пилипенки]
Голуб Іван Остапович – полковник армії УНР, один із перших повстанських ватажків на Поділлі (див. Лисогор). Народився 13.04.1892 р. в с. Маріамполі (нині – у складі с. Маринопіль) теп. Галицького району Івано-Франківської області. Військову службу розпочинав у лавах Січових Стрільців. Разом із ними в 1919 р. опинився на Поділлі. У с. Яри (нині – с. Ковалівка) теп. Немирівського району Вінницької області одружився на вчительці Пилипенко Ганні Кузьмівні. Тут Голуб організував повстанський загін, який на короткий час разом із загонами А. Волинця та С. Лисогора об’єдналися в Гайсинсько-Брацлавську повстанську бригаду, яка визволила від червоних мм. Немирів та Брацлав (1919 р.) У грудні 1919 р. – січні 1920 р. Голуб – начштабу Брацлавської повстанської групи отамана Семесенка, яка 1.01.1920 р. вигнала денікінців за межі Брацлавщини. Після звільнення краю від білогвардійців Голуб – комендант Немирівського району та організатор Брацлавського куреня ім. Гетьмана Павла Полуботка. 16.04.1920 р. загін Голуба в 100 чол. звільнив від більшовиків м. Немирів, 26.04.1920 р. – м-ко Вороновицю (разом із підполковником С. Лисогором). 28.04.1920 р. – об’єднані загони А. Волинця та Голуба звільнили Брацлав. Після відступу українсько-польського війська в 1920 р. Голуб із дружиною емігрували до Польщі (через деякий час вони повернулися в СРСР). Відсидівши 1,5 р. у в’язниці, Ганна вийшла заміж за вчителя Постоловського і вчителювала в одній із шкіл м. Вінниці. Справу отамана Голуба розглядало ДПУ у Харкові в 1925 р. Невдовзі колишній отаман знову опинився за кордоном. Проживав у Галичині, був редактором газети. У 1937 – 1939 рр. редагував часопис “Селянські вісті”, який виходив у м. Коломиї. Автор ряду дописів. Перебував у опозиції до польської влади. В 1942 р. Голуб повернувся у Вінницю як один з керівник обласного проводу ОУН. Працював інспектором “Централосту”.
В газеті “Вінницькі вісті” за 7 червня 1942 р. Голуб помістив статтю під назвою “Праця єдина з недолі нас вирве... ”, багато з положень якої актуальні й до сьогодні: “Вважаю, що в сучасний мент кожний справжній українець (незалежно від його минулих “світоглядів”) не сміє бути пасивним спостерігачем-флегматиком. В жодного українця не може бути вагань. Прокляте минуле: “моя хата з краю”... мусить зникнути з українського вжитку. (...) Всякий українець мусить пам’ятати, що кожний прогаяний тепер день – це вже й ваша вина й наша втрата, і обвинувачувати когось за наше лінивство й бездіяльність не можна”.
