Dear Rodovidians, please, help us cover the costs of Rodovid.org web hosting until the end of 2025.
Павло Михайлович Огієнко g. 7 Gwengolo 1907
Ur pennad tennet eus Rodovid BR, ar c'helc'hgeriadur digor.
| Lignez | Огієнки |
| Reizh | gourel |
| Anv a-bezh d'ar c'hanedigezh | Павло Михайлович Огієнко |
| Kerent
♂ Михаил Иванович Огиенко [Огиенки] g. 18 Meurzh 1878 ♀ Епистимия Марковна Семилет Криворотенко (Огиенко) [Криворотенки] | |
Darvoudoù
7 Gwengolo 1907 ganedigezh: Брусилів, Радомишльський повіт, Київська губернія, Російська імперія
10 Gwengolo 1907 kristenadur: Брусилів, Радомишльський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Notennoù
Поряд з їхнею хатиною стоїть хата діда Михайла, яка була продана років сімдесят тому назад чужим людям. Вони перебудували її так, що вона вже тепер не нагадує ту хату, яку я бачила в 1941 роках, коли відвідувала з сестрою його сина Павлушу.
Як я згадувала раніше, мої батьки часто з пекучим співчуттям вели розмови про сплюндроване життя нашого родича з боку Михайла Огієнка та Епистимії Семиліт, які мали чотирьох дітей — Івана, Павла, Марію та Костянтина.
Тому я знову повертаюся в згадках в ту сніжну, морозну зиму 1941 року, коли вперше побачила дядька Павла, або Павлушу, як ласкаво називав його наш батько. За традиціями моїх земляків та нашої родини, в Різдвяні свята ми відвідували своїх родичів на далеких околицях Брусилова. Тоді наша мама і запропонувала нам відвідати бабу Пестю та її сина Павла, діда Михайла вже не було в живих.
З сестрою ми йшли з Забашти на околицю села, де вони жили. Під ногами дзвінко й студено хрумтів сніг, а в клуночку лежали замотані в рушник пиріжки з тушеними солодкими буряками, з калиною та кутя, без меду, без горіхів. Бідні були в той рік Різдвяні свята на окупованій Україні.
Зайшли ми з сестрою в хату разом з клубками холодного білого пару. В кухні по правій стороні віконце, покрите морозяними візерунками, ледь пропускало світло Різдвяного надвечір’я. По лівій стороні кухні нам в очі зразу впала худа постать Павла в латаній сорочці, що сидів на печі по-турецькому. На його лагідному блідому обличчі, опушеному русявою борідкою, пробігла блискавкою загадкова усмішка, коли баба Пестя сказала, що прийшли дівчата його двоюрідного брата Василя. Біля нього купкою лежали книжки, підручники, на які він весь час звертав свою увагу, щось вичитував, а потім повторював якісь формули та цілі фрази з підручників. Затьмарена реальність напевно виривала з його свідомості окремі епізоди з його навчання в університеті, та вкладала їх в нехитрі студентські думки. Я, як зацікавлена сорока, швиденько по лежанці вилізла на піч, поклала йому пиріжки та подивилась на підручники, а він продовжував лагідно посміхатися.
В ті часи вогонь в печі та тепла піч були своєрідним «телевізійним клубом», біля якого збиралася вся родина. Баба Пестя та Павло були в хаті одні, біля них не було ні невістки Наталки, ні її сина Віктора, мого ровесника — вони жили в родині Наталки. Особливо защеміли у нас серця від вигляду цієї беззахисної та зламаної постаті нашого двоюрідного дядька, коли він почав нам декламувати вірші невідомого класика з дуже проникливими словами. Павло був у розквіті своїх молодих літ, а виглядав як розколотий жбан, з якого вийшла життєдайна волога.
Холодне дихання нічного неба спускалося на село, коли ми поверталися з сестрою додому. Я запам’ятала той вечір, і розбуджена жалість до дядька Павлушки назавжди закарбувалася в моїй пам’яті.
Дядька Павлушу арештували тоді, коли він був студентом Київського університету (ІНО) і посадили до в’язниці за «доносом». На допитах у в’язниці слідчі над ним знущалися, після чого він потрапив до психлікарні, в якій також застосовували вже інші знущання. З психлі- карні мами забрала його хворого, з порушеною психікою. Сестра його батька тітка Антоніна Хмарочка, з роду Василя Огієнка та його жінки Улити, провідувала свого племінника в лікарні, приносила йому їжу.
Павло часто тікав з лікарні, приходив пішки до Брусилова з натертими до крові ногами, наляканий, зголоднілий. Знаючи доброту та співчуття тітки Тосі, спочатку заходив до її оселі, а вона його відмиє від бруду, заспокоїть, почастує обідом та відведе до матері. Павлуша чогось боявся йти до своєї хати, боявся чужих людей, лікарів. Після одного свого чергового блукання Павло не повернувся в свою домівку, його так ніде і не знайшли. Це було вже після війни, він знову потрапив до психлікарні. Напевно, загинув бідолаха, знищений наглядачами в лікарні, або хтось його убив, або просто помер від голоду десь в бур’янах під тином.
В такий недосконалий та жорстокий період почалося студентське життя Павла, і так несподівано безжалісно воно обірвалося, ніби у тої риби, пійманої на гачок та викинутої на берег річки.
Eus an dud-kozh d'ar vugale-vihan
♂ Іван Іванович Святитель Іван Огієнко eured: ♀ Домникія Данилівна Литвинчук (Огієнко) , Вознесенська церква, Радомисльський повіт, Київська губернія, Російська імперія
marvidigezh: 29 Meurzh 1972, Спільна Справа Канадська
eured: ♀ Александра Никитична Силкова (Огиенко)
eured: ♂ Трофим Лесюк
eured: ♀ Евдокия Константиновна ? (Литвинчук, Огиенко)
eured: ♀ Улитта Иосифовна ? (Огиенко)
eured: ♀ Прасковья Евфремовна Чубенко (Огиенко)
eured: ♂ Іван Назаренко
kristenadur: 1 Kerzu 1909, Брусилів, Радомишльський повіт, Київська губернія, Російська імперія
