Адам Андрійович Хотинський

Ur pennad tennet eus Rodovid BR, ar c'helc'hgeriadur digor.

Notennoù

Дід Адам часто сварив своїх племінників, особливо Адама, за їх каральні акції. То був жорстокий час, страждали і невинні люди. Доки стояли німці, повстанці відчували себе впевнено, контролювали всі довколишні села. Німці на хутір заглядали рідко, та й каральних операцій майже не проводили. З повстанцями жителі рахувалися, збирали для них одяг, харчі. Люди ненавиділи німців, молодь масово записувалася до повстанських загонів, проходила вишкіл і бойову підготовку. Коли ж вдруге прийшли «совєти», почалися арешти і переслідування. Хата діда була під постійним наглядом.

Племінники боялися сюди заходити, могли тільки передати, щоб у призначене місце принесли харчі. Радянські військові поводили себе як завойовники: ґвалтували жінок, пили самогонку. В дідовій новій хаті розмістили штаб, сім’я змушена була перебратися жити до сестри діда — тітки Тетяни. Люди гнали самогонку та обмінювали її у солдатів на взуття. Воєнне лихоліття сім’я мого діда якось пережила.

• http://fondvolyni.com.ua/book/kniga.pdf

Eus an dud-kozh d'ar vugale-vihan