Григорий Иванович Костенецкий - Taolenn an diskennidi

Ur pennad tennet eus Rodovid BR, ar c'helc'hgeriadur digor.

Den:1180241
Jump to: navigation, search
Ezhomm en deus hor servijer eus kalz loazioù evit diskwel gwezennoù bras. Setu perak ne c'hall gwelout an arvererien dizanv nemet 7 remziad diagentidi ha 7 remziad diskennidi en ur wezenn. Ma vennit gwelout ul lignez a-bezh hep enskrivadur, ouzhpennit an testenn ?showfulltree=yes e dibenn chomlec'h URL ar bajenn-mañ. Mar plij, ne lakait e neblec'h all ebet ul liamm eeun ouzh ur wezenn a-bezh.
11/1 <?+?> ♂ Григорий Иванович Костенецкий [Костенецкие]
servij milourel: бунчуковий товариш
eured: <1> ♀ Елена Васильевна Величковская (Костенецкая) [Величковские] a. a. < 1769

2

21/2 <1+1> ♀ Прасковья Григорьевна Костенецкая (Забела, Белозёрская) [Костенецкие]
niver a euredoù: в 1-м браке Забела в 2-м браке Белозёрская
eured: <2> ♂ Данило Васильевич Белозерский [Белозерские]
eured: <3> ♂ Владимир Пантелеймонович Забела [Забелы] g. 1746? a. a. 1788
32/2 <1+1> ♂ w Василий Григорьевич Костенецкий [Костенецкие]
ganedigezh: 1766
servij milourel: генерал-лейтенант
darvoud all: герой 1812 года
marvidigezh: 1831

3

71/3 <2+3> ♂ Николай Владимирович Забела [Забелы]
ganedigezh: 1785?
marvidigezh: 1808
82/3 <2+3> ♀ Елена Владимировна Забела [Забелы]
ganedigezh: 1785?
marvidigezh: 1790
53/3 <2+2> ♂ Михаил Данилович Белозерский [Белозерские]
ganedigezh: < 1790
в 1808 - коллежский ассесор, украинский мелкопоместный помещик Борзнянский (6 душ)
44/3 <2+2> ♂ Иван Данилович Белозерский [Белозерские]
ganedigezh: 1800
eured: <4> ♀ Олена Миколаївна Забіла (Білозерська) [Забіли]
marvidigezh: 1841
кто-то считает, что его отчество - Дмитриевич, но кажется, это опечатка
65/3 <2+2> ♂ Микола Данилович Білозерський [Білозерські]
ganedigezh: 1800
eured: <4!> ♀ Олена Миколаївна Забіла (Білозерська) [Забіли]
marvidigezh: 1879
Білозерський Микола Данилович — (*1800 — †1879) — поміщик з Чернігівщини. В 1824—1841 — борзнянський повітовий суддя. Тарас Шевченко познайомився з Білозерським у січні 1847 року на хуторі Мотронівці, тоді ж побував на його хуторі Миколаєві під Борзною. В «Щоденнику» 22 січня 1858 поет так згадував про Білозерського: «Этот филантроп-помещик так оголил своих крестьян, что они сложили про него песню… Бодай же його побила Лихая година».

4

111/4 <5> ♂ Василь Михайлович Білозерський [Білозерські]
ganedigezh: 1825, Черниговская губерния
titl: дворянин
eured:
eured: <5> ♀ Надежда Александровна Ган [Ган] g. 5 Ebrel 1828 a. a. 9 Meurzh 1912
desaverezh: 1841 - 1845, Киевский университет
marvidigezh: 20 C'hwevrer 1899, хутор Мотроновка Борзенского уезда Черниговской губернии
Білозерський Василь Михайлович (*1825, хутір Мотронівка, Чернігівщина — † 20 лютого (4 березня) 1899) — український громадсько-політичний і культурний діяч, журналіст. Чоловік Надії Білозерської.

В 1843–1846 роках здобув вищу освіту в Київському університеті св. Володимира.

1846–1847 — учитель Петровського кадетського корпусу у Полтаві.

Разом з М. Костомаровим і М. Гулаком виступив організатором Кирило-Мефодіївського братства.

Брав участь у створенні «Статуту Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія».

Був автором «Записки» — пояснень до статуту братства.

Розвинув ідеї християнського соціалізму, виступав за об'єднання всіх слов'янських народів у республіканську федерацію, в якій провідну роль відводив Україні.

1847 — був заарештований і засланий в Олонецьку губернію під нагляд поліції. Служив у Петрозаводському губернському правлінні.

1856 — звільнений із заслання. Оселився в Петербурзі, де став активним членом місцевого гуртка українців.

1861–1862 — редактор першого українського щомісячного журналу «Основа».

Згодом служив у Варшаві. Підтримував зв'язки з Галичиною, співпрацював у газетах «Мета» і «Правда».

Останні роки життя провів на хуторі Мотронівці.

Білозерський Василь Михайлович (1825 — 1899) — один з організаторів Кирило-Мефодіївського товариства, в якому стояв на помірковано-реформістсьних позиціях. Після арешту був засланий до Петрозаводська. У 50-х роках повернувся до Петербурга, редагував журнал «Основа» (1861 — 1862), у якому було надруковано багато творів Шевченка.

Украинский литературный деятель, из дворян Черниговской губернии.

В 1841-1845 учился в Киевском университете, в 1846 учительствовал в Полтавском кадетском корпусе.

Один из инициаторов создания Кирилло-Мефодиевского товарищества, активный его участник. Вместе с шурином Кулишом и Тарасом Шевченко был арестован за членство в Кирилло-Мефодиевском обществе.

После разгрома товарищества был сослан в Олонецкую губернию, где, находясь под надзором полиции, служил в Петрозаводском губернском правлении. В 1856 его от надзора освободили, разрешив переехать в Петербург.

Редактор петербургского украинского журнала "Основа" (1861-1862).

Последние годы жизни провел на родине (хутор Мотроновка Борзенского уезда), где и умер.

Василь Білозерський народився 1825 р. у дворянській сім'ї в містечку Борзні Чернігівської губернії. Існувало дві лінії роду Білозерських, що їх започаткували брати Данило та Михайло, сини Василя Йосиповича Білозерського, полкового хорунжого артилерії. Родина Білозерських - явище виняткове в українській культурі, вона зберігала традиції предків і передавала їх дітям. Сім'я з'аймала досить вагоме місце в суспільно-громадському житті краю, користувалася великою пошаною у місцевого населення.

Батько Василя Михайловича, борзнянський повітовий предводитель дворянства, недалеко від Борзни мав хутір Мотронівку, який назвав на честь своєї дружини. Вона походила з козацького роду, була жінкою освіченою і доброю. Пізніше хутір називався Ганниною пустинню, Кулішівкою. У сім'ї Білозерських було восьмеро дітей. Василева сестра Олександра (дружина Куліша) стала письменницею, брат Микола - фольклористом і видавцем «Южнорусских летописей». Імена Олімпія й Олександра відомі за судовими процесами: перший згадується у зв'язку з Герценом, другий - у справі «Землі і волі». Віктор залишив спогади про Костомарова, Надія - дружина відомого етнографа Симонова-Номиса, мати письменниці Надії Кибальчич. Ще один із синів Білозерських мав ім'я Помпей1.
102/4 <5> ♀ Надежда Михайловна Белозерская (Забела, Номис) [Белозерские]
ganedigezh: 1826
eured: <6> ♂ Николай Николаевич Забела (Забелло) [Забелы] a. a. 1880
marvidigezh: 1913
в 1847 познакомилась с Тарасом Шевченко на свадьбе сестры с Пантелеймоном Кулишом (на хуторе Мотроновка)

в 1860 была посредницей при сватанье Шевченко к Ликерье Полусмаковой


Вероятно, копия Записи 783546
93/4 <5+?> ♀ Александра Михайловна Белозерская (Кулиш) [Белозерские]
ganedigezh: 23 Ebrel 1828, Мотроновка, Борзненский уезд, Черниговская губерния, Российская империя
eured: <7> ♂ Пантелеймон Олександрович Куліш [Куліші] g. 7 Eost 1819 a. a. 14 C'hwevrer 1897
marvidigezh: 23 Mezheven 1911, Российская империя
украинская писательница, псевдоним: Ганна БАРВИНОК;

из старинной украинской аристократической семьи (возможно Белозерские князья).

[1]
124/4 <5> ♂ Микола Михайлович Білозерський [Білозерські]
ganedigezh: 1833
marvidigezh: 1896
этнограф, собиратель фольклора в Украине,

издатель "Южнорусских Летописей" (Киев, 1856), знал Тараса Шевченко, печатал о нем воспоминания знавших его людей.

[1]
145/4 <4+4> ♂ Карпо Іванович Білозерський [Білозерські]
ganedigezh: 1838
marvidigezh: 1882
Серед представників старшої гілки слід згадати Карпа Івановича Білозерського, який,перебуваючи в Петербурзі часто відвідував редакцію «Основи» та встановивдружні стосунки з представниками петербурзької Громади: Г. Честахівським,О. Кістяківським, М. Костомаровим та іншими.
156/4 <4+4> ♂ Иван Иванович Белозерский [Белозерские]
ganedigezh: Here 1841
eured:
marvidigezh: 1921
137/4 <5> ♀ Любов Михайлівна Білозерська [Білозерські]
…Счастливая полоса в жизни Виктора Забилы приближалась к концу. На Рождество он получил отпуск домой. Заехал и на соседний хутор Матроновка к Белозерским. Первой, кого он встретил на хуторе, была их старшая дочь Люба. 25-летний Виктор влюбился в нее с первого взгляда. Да в такую трудно было не влюбиться высокая, пышная, с царственной фигурой. Волнительная украинская грудь над тонкой талией тянула прижаться, волошковые глаза заглядывали прямо в душу. Увы, влюбленный даже тех глаз не разглядел. Вот как он ее описывает в своей песне:

Послухайте мою пісню, я вам заспіваю про гарную дівчиноньку, яку я кохаю. Русявая, круглолиця, очиці чорненькі, моторная як на диво, роточок маленький, Як квіточка, хорошая, як тополька, статна, як лебідь білесенький, вся собою знатна. Губоньки - як те намисто, що добрим зоветься, сонечко неначе зійде, коли засміється. А як пісні заспіває солов‘я не треба слухаєш, тобі здається, неначе хто з неба...

17-летняя красавица и сама влюбилась в молодого поручика. Весь его отпуск они провели вместе, не могли на них нарадоваться матери, а Любин отец дал согласие на свадьбу, назначив ее на 7 ноября 1834 года... Как на крыльях помчался Виктор к себе в часть и тут же написал рапорт о выходе в отставку. Одновременно подал в цензуру еще одну книжку рассказов. В 1834 он получил отставку в чине майора, вскоре пришло разрешение и на выпуск второй книги, названной им «Чары». Полный радостных надежд, ехал он домой... Увы, судьба сыграла с ним злую шутку.

Рядом с Матроновкой купил поместье богатый вдовец, отставной поручик Иван Федорович Боголюбцев. Хоть рода он был и не знатного и само дворянство получил только благодаря 23-летней службе прапорщиком в Митавском драгунском полку, но при подавлении польского восстания к его рукам прилипла солидная трофейная сумма, и сразу же после окончания кампании он вышел в отставку богачом. Было ему тогда сорок лет. И ему запала в сердце Люба. Конечно, ему трудно было бы конкурировать с молодым и родовитым Виктором. Поэтому осаду ее он начал с дружбы с отцом, своим ровесником. Вскоре Николай Белозерский стал видеть в нем воплощение своих идеалов, а в Викторе - гуляку-картежника. Виктор действительно, как и его ровесники-офицеры, любил погусарствовать, выпить чарку, спустить все, что есть, в карты. И вот, узнав об очередном его проигрыше в карты, старый Белозерский объявил, что разрывает заручины и выдает Любу за Ивана Боголюбцева. И Люба, и ее мать вначале встали на дыбы. Но не те времена были! Судьбу дочери решал отец: как скажет, так и будет!

Приезжает Виктор на хутор, а Люба к нему не выходит. Встречает его в дверях Николай Дмитриевич и говорит, что нечего ему больше сюда ходить, Люба выходит замуж не за него, а за достойного человека Ивана Боголюбцева. Долго кружил Виктор вокруг хутора, да так и не смог увидеть любимую. Наконец, уже зимою, перестрел их с матерью, когда ехали санями в Нежин за покупками. Мать велела кучеру не останавливаться, и обезумевший Виктор бросился прямо под лошадей. Сани перевернулись, и женщины посыпались на него. (Эту историю, кстати, прекрасно нарисовал Яков де Бальмен в альбоме «Из жизни мочемордов»). Упреки, слезы, обвинения и, наконец, обещание матери, что она трупом ляжет, но не отдаст Любу за нелюба. Увы, все это были только обещания… Через месяц люба стала женой Боголюбцева, матерью его семейства.

Виктор с горя заболел. Когда весною вышел на улицу, никто уже не мог узнать в нем былого красавца-весельчака. Лицо изрыла оспа, вылезшие волосы прикрывала тюбетейка, офицерский мундир сменил бухарский халат, взгляд погас. Все время стал проводить на своей винокурне, изобретая и дегустируя все новые и новые виды перваков и настоек, ища средство от любви. Дегустируя свои удивительные настойки, сочинял удивительно прозрачные, мелодичные стихи.

Поховали його на батьківському кладовищі. За могилою наглядала його єдина і вічна Любов - Люба Белозерська.. Коли вона померла, порядок підтримувала її молодша сестра- Ганна Барвінок. Після її смерті наглядати за могилою було вже нікому. Хрест погнив і впав. Кладовище загубилося серед безкрайнього українського поля. Де тепер могила Поета єдиної Любові, автора майже всіх наших горілок, ніхто не знає. Ходять мимо його могили до надгробків Пантелеймона Куліша, Ганни Барвінок і Василя Белозерського люди. Ходять у відкритий на хуторі Матроновці музей Куліша. Згадують там і Віктора Забілу. Згадують незлим тихим словом, як і його побратима Тараса Шевченка. Згадують, але поклонитися його праху не можуть...

Тисячі заводів по всьому світу випускають тепер його водки. Але жодна горілка не носить його імені. Мало того, колись Смирнов, слідуючи заповітам Забіли про те, що для відмінної горілки і настоянки перш за все потрібна відмінна вода, об’їздив всю Російську імперію, поки не знайшов джерело з потрібною водою. Тепер же застосовують різних пом’якшувачів і механічну обробку води. Але від Забіліних горілок не було ні похмілля, ні головного болю, а від нинішніх водок чого тільки не буває. До цих пір співають на Україні Забмліни «Соловейко», «Човен», «Гуді витер в чистимо поли». Співають, як народні.

Загубилися в Чернігівських полях могили Віктора Забіли і Люби Белозерськой. Загубилася пам’ять про них. Але коли за святковим столом або на дружньому гулянні наливаєте чарку горілки, пригадаєте, що всі ці горілки винайшов Забила. Як засіб від Любові до своєї Єдиної..

Воспоминания В. Сиротенко

Виктор Забила, ровесник Михаила Глинки и побратим Шевченко, всю жизнь любил одну женщину — Любу Белозерскую. Увы, её отец выдал её за другого, нелюбимого. Писал Виктор ей прекрасные стихи, положенные на музыку великим русским композитором Михаилом Глинкой и ставшие народными песнями. Но не стихами он прославился. Он искал средство от Любви и для любви. Искал его в медах, горилках, наливках, квасах и пиве. Искал в тех рецептах, которые достались ему от прадеда — графа Розумовского, мужа императрицы Елизаветы I. Искал и не находил. Стал создавать собственные напитки. Были среди них и любовные, веселящие, бодрящие. На все вкусы были. Но напитка от Любви, Напитка Забвения — он так и не нашёл…

Не только Виктор занимался творением замечательных напитков. Его сестра Надежда готовила прекрасные сладкие настойки и наливки, а брат Николай занимался пивоварением. Творили. Записывали. Передавали потомкам.

Со времени их смерти прошло полтора столетия. У нас давно уже применяют другие рецепты и технологии. Увы, намного худшие. Меда и медовухи ушли в предания. Квас делать стали из концентратов. Водку могут производить из мелассного (отходы сахарного производства) спирта и на водопроводной воде. А мы удивляемся, почему после неё голова болит...

Я привожу в этой книге технологии и рецептуры Виктора Забилы, доставшиеся моей бабушке Евгении Вербицкой-Кулишовой от её бабушки Александры Кулишовой-Белозерской (писательница Ганна Барвинок, жена Пантелеймона Кулиша), младшей сестры единственной Любви Виктора Забилы.

Делая себе напитки по его рецептам, «вспомяните незлым добрым словом» давно забытого поэта, песни которого во времена Шевченко пела вся Малороссия и европейская Россия...

5

161/5 <10> ♀ Надежда Михайловна ? (Кибальчич) [?]
ganedigezh: 1856
marvidigezh: 1918
украинская писательница. Выступала срассказами и статьями в журналах под псевдонимом Наталка Полтавка.

автор мемуаров: "В двух пансионах. (Из детских воспоминаний моей матери)"- Киевская Старина 1892, т. 37, № 6, с. 323-350. Хорошо помнила Тараса Шевченко, бывшего в их семье частым гостем (в Петербурге, на даче в Стрельне)

По ее словам - "пламенная — можно сказать «с колыбели» — почитательница нашего незабвенного поэта"
Adtapet diwar « https://br.rodovid.org/wk/Dibar:ChartInventory »
Views
Ostilhoù personel
Enklask araokaet