Юрий Федорович Пронский - Taolenn an diskennidi
Ur pennad tennet eus Rodovid BR, ar c'helc'hgeriadur digor.
Прадідові твоєму, Георгію Пронському, Казимир Великий, король польський, зробив ту честь, що, коли князя полонили татари, він звільнив його, відправивши авґустійше посольство, і з усілякими почестями перепровадив до Литви, до Вільни, і відправив його з військом на московитів, а за здобуту перемогу й інші видатні заслуги перед батьківщиною і допомогу всьому королівству дарував йому величезні володіння. Одружений він був на ясновельможній княгині Соломерській, прославленій героїні.
Брат його, якому він щиросердно відшкодував збиток, заподіяний при поділі спадщини, був одружений на сестрі великого князя московського, від якої мав двох синів. Потім у минулому сторіччі один з них, на свої кошти спорядивши три тисячі вершників, повів їх на допомогу великому князеві московському проти Стефана Баторія.
Ці два брати, як і їхні предки, називалися великими князями пронськими, як видно з багатьох договорів і привілеїв литовської канцелярії, тому що князі пронські укладали договори і союзи з королями Польщі.
2
31/2 <1> ♂ Иван Юрьевич Пронский [Пронские]Прадід твій, засновник міста Біла Церква, за надання різних послуг державі Польській був визнаний гідним воєводства київського і багатьох префектур у сторонах руських.
Помер у 1513 р. Отримав землі Василя Микулинського у Троцькому повіті. Намісник бобруйський. Одружився з незнаною з імені Подбип'ятівною (10, ф.389, кн.8, л.369).
3
81/3 <2> ♀ Анна Глебовна Пронская (Нарбут) [Пронские]Зятем цього діда твого був славетніший сенатор вашого королівства п. Іоанн Зборовський, каштелян гнізненський, сили якого добре прислужилися королеві Стефану Баторію в Гданській битві.
Помер у 1555 р. і був похоронений на березі р.Стир поблизу Берестечка на Волині (858, с.472). Першим з Пронських перейшов у католицьку віру і отримав значні володіння нНа Україні. Староста житомирський (1538-1539 рр.), брацлавський і вінницький (1540-1541 рр.), чорнобильський державця (1549-1555 рр.), воєвода київський (1554-1555 рр.). Був одружений з Федорою Богушівною Боговитиною.
marvidigezh: 1557?
4
121/4 <6+2> ♀ Єлизавета Семенівна Гальшка Пронська (Зборовська) [Пронські]marvidigezh: 1595
Батько ж твій, Олександр, князь Пронський, майже усе своє отроцтво і юність провів за межами батьківщини, віддавши природної схильності до вивчення мов, образотворчих мистецтв і вдач та різних доблестей, а тому він був усе життя меценатом і заступником не тільки словесності й письменників, а й взагалі будь-якої корисної науки, чим викликав загальне замилування; коли ж він досяг зрілого віку, початку героїчних доблестей його, то при дворі Карла IX, короля франків, наче у найбільшому театрі світу, являв видовища різним народам.
Помер у 1595 р. Староста луцький (1580-1591 рр.), стольник Великого князівства Литовського (1576-1588 рр.), каштелян троцький (1591-1595 рр.). Був'одружиний з княжною Федорою Романівною Сангушко (2112,s.403).
Трохи на південний захід від Теклівської каплиці, серед польової пустоти здіймається масивна (навіть із далеку зрозуміло що це так) споруда у вигляді зрізаної піраміди. Це усипальниця князя Олександра Фрідріховича Пронського або як її називають місцеві жителі – “Мурований стовп”.
...
Не знаю, які враження справляють справжні піраміди, у котрих поховані фараони, але 14-15 метровий Мурований стовп теж, повірте мені, виглядає доволі ефектно!
Хто ж такий був князь Пронський, і чому на його могилі було споруджено настільки величний монумент у вигляді піраміди? Відповідь на це запитання спробуємо знайти у низці історичних документів та свідчень.
Отож, у 1544 році Федора Богушівна Боговитіна вийшла заміж за київського воєводу Фрідріха Глібовича Пронського і як придане внесла Берестечко в дім південно-руських князів Пронських, які походили з дому Святого Володимира. Фрідріх (Семен) Пронський був житомирським старостою (1538-1539 р.), брацлавським і вінницьким старостою (1540-1541 p.), київським воєводою (1544-1555 p.), чорнобильським державцем (1549-1555 p.). Був батьком чотирьох дітей: Єжи, Олександра(народився близько 1550 року), Марухни (Марухи) і Галшки. Оскільки Єжи Пронський та Маруха Пронська померли ще дітьми. Помер у 1555 р. і був похоронений на березі р.Стир поблизу Берестечка на Волині (858, с.472). Першим з Пронських перейшов у католицьку віру і отримав значні володіння на Україні. Після смерті у 1555 році Фрідріх Пронського, місто знову перейшло у власність його дружини Федори і уже тепер єдиного сина Олександра Фрідріховича Пронського, стольника Великого князя Литовського (1576— 1588 p.), луцького старости (1580-1591 р.), троцького каштеляна (1591-1595 p.). Сестра Олександра Гальшка Пронська померла близько 1581 р. Вона була дружиною Яна Зборовського.
У 1595 році князь Олександр Пронський, староста луцький, був у Римі, відрікся від православної віри і став католиком. Та додому повернувся вже кальвіністом і віддав новим своїм одновірцям-кальвіністам католицький костел у Берестечку. 1596 році князь помирає, залишивши після себе двох синів Юлія (помер 1613 р.) та Олександра-Октавіана (помер після 1638 p.). Дружина Олександра Фрідріховича Пронського Федора Романівна, уроджена княжна Сангушко, вийшла заміж вдруге за одновірця покійного чоловіка, Андрія Лещинського, воєводу Брест-Куявського. З тих пір Берестечко стало належати Лещинським. Граф Андрій Лещинський до фанатизму був відданий кальвінізму і продовжив справу князя Пронського.
...
У першій половині XVII ст. місто стало головним збірним пунктом соцініанства на Волині. Близько 1644 р. тут жив внук Фауста Социни (засновника вчення) Андрій Вишуватий, знаменитий письменник і громадський діяч. Тут була соцініанська молільня – божиця, куди віруючі збиралися на моління і вислуховування повчань (це приміщення в руїнах існувало аж до 1889 p.).
Католицька церква несамовито боролася з соцініанами. У 1644 р. Люблінський трибунал видав постанову про закриття шкіл на Волині. У 40-х роках XVII ст. за релігійними мотивами до судової відповідальності притягнули чимало волинських соцініан. Події національно-визвольної війни 1648-1654 р. налякали магнатів, шляхту та католицький клір. Вони почали чинити великий тиск на короля, діяльність соцініан видавалася ворожою королівству і жорстоко переслідувалася не лише єзуїтами, але й королівською владою.
10 червня 1658 року сейм Речі Посполитої під тиском католицьких делегатів прийняв постанову про вигнання соцініан з України. 10 липня було проголошене останнім днем їхнього перебування в межах держави. Тому значна частина людей (в тому числі і з Берестечка) емігрувала до Семиграддя в місто Колошвар (зараз місто Клуж в Румунії).
Про перебування соцініанів в Берестечку залишилася пам’ятка – обеліск на могилі князя Олександра Пронського, жителі його називають “Мурований стовп”. Із праці Леоніда Чучмана дізнаємося: “Він має 16 метрів у висоту, збудований з міцної цегли на цементній кладці. З північної сторони зберігся напис: “Олександр Фрідріхович Пронський, каштелян, помер року 1601, останні дні марта”. Такі пам’ятники за звичаєм ставили на могилах соцініани. Не збереглися вони ні в Румунії, ні в Угорщині, ні в Прусії, ні в Сілезії, ні в Голландії… Тільки в Берестечку стоїть цей унікальний монумент.
5
131/5 <9+5> ♂ Юлій Олександрович Пронський [Пронські]Його Світлості Октавіану Олександру, князю Пронському, владиці Берестечка і Рязані та ін. всемилостивійшому панові моєму
Скільки разів, ясновельможний князе, я брав участь у твоїх дружніх бесідах, якими ти мене милостиво удостоював, обговорюючи питання теології й історії, стільки разів я мовчазно слухав тебе і захоплювався героїчною душею твоєю, і не можу не пригадати той божественний вислів: «Великий принцип доблесті [полягає в тому], щоб, поступово загартовуючи душі, спочатку змінювати зриме і минуще, щоб потім цим можна було зневажити. Яким м’яким є той, кому люб’язна батьківщина, стійким є той, кому увесь світ — батьківщина, і досконалим є той, кому світ — чужина». Тому що, залишаючи батьківщину, яка любовно виховувала тебе до юнацького віку в ясновельможні правителі, з Юлієм, братом твоїм єдиним, котрого Господь от уже два роки тому, як призвав до небесної батьківщини, у Марселі, ти досяг не тільки віддалених земель Польщі, а й найвіддаленіших країв Німеччини, де, часто відвідуючи лекції, диспути і промоції багатьох прославлених докторів, якими колись був досить знаменитий Базель, куди ти от уже кілька років поспіль приїжджаєш з таким бажанням учитися славним справам, щоб у тих церквах, що Господь у величезних володіннях твоїх обрав почеснійшими для Себе, ми могли б по праву зрадіти, що в них буде благодійник, настільки обдарований у доблесті і вченості; з великою радістю оглянув ти і Францію, Італію та Іспанію аж до Балеарських островів, щоб величчю розуму твого з перших рук одержати унікальне і чудове знання мов, а також вдач і законів цих країн.
А найдійовішим стимулом для таких героїчних справ було благоговіння перед пам’яттю твоїх предків. Адже який, Господи, був батько прадіда твого Рюрик, наймогутніший князь усієї Русі, що залишив дванадцятьом своїм синам сім найбільших князівств, а саме: Київське, Володимирське, Галицьке, Чернігівське, Переяславське, Рязанське та Пронське.
Прапрадід твій, що володів Рязанським та найславнійшим Пронським князівством, залишив нащадкам ясновельможне ім’я «Пронський». Прадідові твоєму, Георгію Пронському, Казимир Великий, король польський, зробив ту честь, що, коли князя полонили татари, він звільнив його, відправивши авґустійше посольство, і з усілякими почестями перепровадив до Литви, до Вільни, і відправив його з військом на московитів, а за здобуту перемогу й інші видатні заслуги перед батьківщиною і допомогу всьому королівству дарував йому величезні володіння. Одружений він був на ясновельможній княгині Соломерській, прославленій героїні.
Брат його, якому він щиросердно відшкодував збиток, заподіяний при поділі спадщини, був одружений на сестрі великого князя московського, від якої мав двох синів. Потім у минулому сторіччі один з них, на свої кошти спорядивши три тисячі вершників, повів їх на допомогу великому князеві московському проти Стефана Баторія.
Ці два брати, як і їхні предки, називалися великими князями пронськими, як видно з багатьох договорів і привілеїв литовської канцелярії, тому що князі пронські укладали договори і союзи з королями Польщі.
Прапрадід твій Гліб взяв у дружини дочку тіуна віленського з роду Підбипентів. Він загинув біля Мінська в найжорстокішій битві з татарами.
Прадід твій, засновник міста Біла Церква, за надання різних послуг державі Польській був визнаний гідним воєводства київського і багатьох префектур у сторонах руських.
Дід твій, Фрідріх, воєвода київський, був одружений на дочці Богуша Боговитиновича, скарбника Великого князівства Литовського, великої людини, досить шанованої іноземними государями. Сестра її спочатку була дружиною Тенчинського, воєводи краківського, а потім за віленським князівським воєводою Радзивіллом. Від нього, з волі Божої, народила вона Іоанна, який помер у Данії, і ясновельможних князів Слуцьких, а саме: Георгія, Симона та Олександра.
Зятем цього діда твого був славетніший сенатор вашого королівства п. Іоанн Зборовський, каштелян гнізненський, сили якого добре прислужилися королеві Стефану Баторію в Гданській битві.
Батько ж твій, Олександр, князь Пронський, майже усе своє отроцтво і юність провів за межами батьківщини, віддавши природної схильності до вивчення мов, образотворчих мистецтв і вдач та різних доблестей, а тому він був усе життя меценатом і заступником не тільки словесності й письменників, а й взагалі будь-якої корисної науки, чим викликав загальне замилування; коли ж він досяг зрілого віку, початку героїчних доблестей його, то при дворі Карла IX, короля франків, наче у найбільшому театрі світу, являв видовища різним народам.
Повернувшись до Польщі, під час обрання нового короля, за любов до батьківщини і за божественну досконалість вищих доблестей, яким дивувалися всі герольди короля, він був введений до сенату, призначений каштеляном тракайським і по одностайній згоді Великого князівства Литовського обраний леґатом до Франції з воєводою віленським, щоб просити короля Генріха стати правителем королівства Польського. Не було жодної людини у всій Польщі, що не знала би, яку він здобував у нього милість.
Яким ревним був він до будь-яких завдань батьківщини, тому свідченням є Полоцьк, Псков та ін., адже, на свої кошти спорядивши досить численне військо, він привів його до короля Стефана. Не було жодної татарської навали, якому він не протистояв би своїм героїчним фронтом, захищаючи благоденство батьківщини не тільки порадами, а й з мечем у руках. Свідченням тому уся Волинь і Русь; свідченням тому Олисько, де зі своїм невеликим загоном воїнів і придворних він напав на татарські когорти і, по дві години битви, між іншим, своїми руками вбив одного татарського Поліфема, який люто оборонявся, і здобув перемогу.
Славить ясновельможне ім’я цього Олександра Рідка, де він захопив безліч ворогів. Трофеї можна бачити в Берестечку. Відомо й багато інших місць, де татари не дрімали, знаючи, що герой Пронський неподалік.
Одним словом, благочестивіший батько твій добре прислужився не тільки батьківщині, а й усьому світові християнському і нерідко утихомирював варварів-поган. Не зупиняли його великі витрати, не щадив він своєї голови. Усі труди свої і людей своїх присвячував він Господові і батьківщині, а душа його була сповнена віри.
Гідні найбільшої хвали сліди, залишені предками твоїми, щоб ти йшов по них до бажаної твоєї мети. Так додасть тобі мужності і підбадьорить тебе приклад славного і великого героя п. Рафаеля Лещинського, графа лешненського і пp., воєводи брестського і куявського, каштеляна вислицького та ін., який серед знаті королівства вашого більш усіх виділявся доблестю, освіченістю і завзятим прагненням невпинно рухатися уперед на славу Божу, заради спокою церкви і процвітання держави.
А оскільки, ясновельможний князе, ти дотепер із всією уважністю спостерігав за звичаями і вдачами німців, французів,. італійців і іспанців, а після повернення твойого на батьківщину, про яке нині замислюєшся, тобі напевно доведеться боротися часом з татарами та московитами, побажав я твір цей, у якому правдиво описується життя цих ворогів, заслужено. адресувати і присвятити славному імені твоєму. Перша книжечка вийшла в 1550 р. для Сиґізмунда-Авґуста, короля польського, друга була набрана в 1580 р. для князя слуцького Олександра. Обидва рукописи опинилися в одного приятеля серед найвідоміших творів, присланих колись з Польщі для видання нашому друкареві Петрові Перне.
Прийми ж муз, колись присвячених великому королеві і князеві, родичеві твоєму, прийми муз воскреслих, колись посланих з Польщі до Базеля, щоб вони побачили світ. Так постеле Бог-охоронець благий і велике знамення, що я щасливо. передбачав, що геній цього творіння лише з тобою й осінений ясновельможним ім’ям твоїм побажає повернутися на Батьківщину. Бажаю здраствувати, ясновельможний князе!
Базель, жовт.-кал., 1614 р.
Цілковито відданий Вашій Світлості Йоганн Яків Ґрассер, пфальцграф
