Василь Петров син Загоровський a. a. 1577 - Taolenn an diskennidi

• http://izbornyk.org.ua/hrushrus/iur60403.htm

На початку XVI ст. Загоровські стають великими землевласниками і отримують значні привілеї. Найвідомішими особами з цього знатного роду є сини Богдана Загоровського: Петро, Іван і Олехно. Серед трьох братів найбільшу славу здобув Петро Загоровський (р. н. невідомий – 1566р.) від якого й почалося швидке піднесення роду.

П. Загоровський займав важливі державні посади від луцького ключника і городничого до маршалка господарського. Активно займався адміністративною, військовою та меценатською діяльністю. Петро Загоровський дуже швидко із дрібного землевласника став одним із найбільших земледержців на Волині. Своїм дітям окрім родового гнізда він залишив ще чотири села і частини шістьох – у Луцькому, три села і частину одного – у Володимирському, частину одного села в Кременецькому повітах. За його сприяння почалася розбудова Загорівського монастиря. Це видно з дарчого запису, у якому вони Петро і Феодора Сангушко (його дружина), дарують монастирю з своїх маєтків с. Волицю, жертвують десятину озимого і житнього хліба, і ловлю риби на річці Хоровській, і ліс на опалення монастиря і монастирські будівлі, а також дохід від млина вилучений у недільний день. Головний фундатор монастиря П. Загоровський побудував замість дерев’яної кам’яну церкву в честь Різдва Божої Матері.Син Петра Загоровського Василь – був відомим володимирським шляхтичем, волиським маршалком і городничим міста Володимира. Своїм характером він сильно відрізнявся від батька. Йому була притаманна на той далекий час освітченість та любов до науки.

Він так само як і батько швидко просувався по сходах державної служби. Був збирачем державних податків на Волині та дослужився до брацлавського каштеляна. В 1560 р. був у складі польського посольства до Москви. Основне помешкання Василя Петровича Загоровського було у селі Суходоли. А до його маєтностей окрім Суходіл належали село Дігтів, Перевалки, двір іллінський під Володимиром, двір тишковицький і частина двору в Острівці.На початку 1576р. розлетілася страшна звістка по Волині – кримський хан Магомет-Гірей веде орду на Волинь. До Володимира було направлено 4000 татар із Мамай-Мурзою на чолі. Василь Загоровський відправив жінку з дітьми до володимирського замку, а сам у складі невеликого ополчення вступив у бій з татарами, де й був узятий в полон. Татари вимагали викуп за Загоровського 500 червінців. Але таку суму ні родичі ні друзі не заплатили. Відчуваючи свою смерть в неволі у 1577р. пише свій «Духовний заповіт» в якому він детально описує як розпоряджатися його статками, приділяє увагу і вихованню дітей і культурно-освітній діяльності. Заповіт дуже цікавий, адже це повчання дорогоцїнне як образ тодїшнього побуту, і як відгомін тих думок, «знатних людей» тодїшньої української суспільності. Особлива увага в заповіті присвячується дітям. Пише: «Коли ж дітям моїм Бог милостивий дасть по сім літ, то її милість дядина моя має способити дяка добре вченого і чесного…дати їм учити в моїм домі або в церкві св. Іллі у Володимирі руської науки в Святому письмі».«Духовний заповіт» Василя Загоровського – цеперший відомий юридичний документ в історії української освіти XVI ст.

За часом він з’явився раніше заповіту Галшки Гулевичівни та Петра Сагайдачного, які заповідали майно братствам та школам.Вдова Василя Загоровського Маруша активно боролася проти спроб греко-католицького єпископа Іпатія Потія захопити церкву св. Іллі в Володимирі.Один із нащадків Василя Загоровського Ієронім навчався в Люблінській колегії для єзуїтів. У 1599р. вступив до єзуїтського ордену. Згодом викладає у Львові та Ярославі. У 1613р. він починає боротьбу із єзуїтами. Ієронім розіслав чимало листів до впливових осіб Речі Посполитої, в яких писав, що єзуїти обманом затягують молодих людей до свого ордену. Єзуїтський панфлет Ієроніма Загоровського «Приватні вказівки» («Monita privata Societatis Juzu») потрапляє до католицького «Індексу заборонених книг». Та не зважаючи на ці заборони панфлет продовжував передаватись, був опублікований майже всіма європейськими мовами і передавався аж до кінця XVIII ст. Один із Загоровських - Григорій був протонотарієм митрополита М. Рогози. У 1596 р. Григорій стає полоцьким греко-католицьким епископом. Під час служби в нього стався напад епілепсії.Ще одним волинським паном був Андрій Загоровський. До наших днів зберігся його будинок, що знаходиться поблизу Луцького замку. Будинок мав різні назви в залежності від того хто в ньому проживав. Відомі такі назви як палац Юрія Фальчевського (луцького католицького єпископа), дім Пузини (луцького православного єпископа). За переказом на цьому місці колись стояла дерев’яна замкова башта, в якій допитували в’язнів. Споруджуючи свій будинок, Андрій Загоровський прибудував його до частини цегляного муру Окольного замку. Загоровські не лише одружувалися з жінками із знатного роду але й віддавали своїх дочок за княжих синів.

Галина Василівна Загоровська була заміжня за рідним племінником Дмитра Вишневецького – Костянтином, який як відомо, дослужився до посади руського воєводи.Варвара Загоровська стала дружиною князя Івана Кунцевича-Булиги, черкаського підстарости. Через деякий час дружина і чоловік прийняли чернецтво. Іван Кунцевич став настоятелем Запорізького Трахтемирівського монастиря. Він разом із П. Сагайдачним боровся за відновлення православної ієрархії. У 1620р. патріарх Єрусалимський Теофан висвятив Івана Кунцевича на єпископа Володимирського і Берестейського, та через опір польської влади він так і не посів кафедри.Син Варвари та Івана Максим Булига (р. н. невідомий – 1687р.) став відомим козацьким ватажком. У 1644р. дослужився до посади уманського полковника, був наказовим гетьманом Війська Запорозького. Шляхетний рід Загоровських був пов'язаний родинними зв’язками з князями Вишневецькими, Збаразькими, Кунцевичами-Булигами, Сангушками та Чортирийськими. В «Помянику Загоровських», що знаходився до 1914р. в старозагорівській Свято-Успенській церкві, налічувалося 23 князі і княгині.То ж можна з впевненістю говорити, що незважаючи на певну роздільність родини Загоровських в релігійних поглядав вона залишила помітний слід в історії нашого волинського краю. Були серед Загоровських і хороші господарі, і відомі державні та релігійні діячі. Та найбільше вони прославилися меценацтвом.

• http://volodymyrmuseum.com/publications/publikacii-volodymyrmuseum/30-publications/historical/124-shlyakhetnyy-rid-zahorovskykh

• http://volodymyrmuseum.com/publications/publikacii-volodymyrmuseum/30-publications/historical/124-shlyakhetnyy-rid-zahorovskykh

• Teofila Konstancja ks. Radziwiłł h. Trąby

• http://forum.vgd.ru/?o=0&t=18290&st=&p=1164630
• http://platerak.republika.pl/augusthiacyntgen11.html

граф. Тайный советник, сенатор, воевода Киевский. Замечательный деятель второй половины XVIII-го столетия в области фабричной промышленности и сельского хозяйства. Сын Гузовского старосты графа Ивана Антоновича Потоцкого, граф Прот получил первоначальное образование в Польше, затем жил за границей, изучая разные отрасли фабричной и сельскохозяйственной промышленности. Вернувшись в отечество, граф П. основал три банкирских конторы — в Варшаве, Махновке (Киевской губернии) и Херсоне — и первый из высшей аристократии открыто начал заниматься промышленностью, торговлей и банковыми операциями. В своем родовом поместье Махновке, в 20-ти верстах от Бердичева, он основал большие суконные фабрики, фабрики одеял, шляп, чулок, лент, мебели и пр., завел типографию, а для многочисленного рабочего люда устроил на свой счет аптеку, больницу и пивоваренный завод. На частые ярмарки в Махновку съезжалась самая разноплеменная толпа торговцев. Финансовые предприятия Потоцкого, как и других банкиров, потерпели полный крах, вследствие чего в 1792 году сеймом "была учреждена комиссия для рассмотрения банкротства" пяти польских банкиров, в числе которых был и Прот Потоцкий.