Богдан Михайлович Загоровський - Taolenn an diskennidi
Eus Rodovid BR
Та все одно кожне древнє місто мало своїх поручителів та меценатів, які продовж свого життя піклувалися про нього або просто «володіли» ним.Представники родини Загоровських залишили помітний слід у розвитку української культури. Це була місцева аристократична родина, родове гніздо якої було у селі Загорів (нині Новий Загорів Локачинського району). Вперше в літературі про Загорів згадується в 1442р. як про вотчину Загоровських. У селі знаходяться руїни відомого Загорівського монастиря, в якому писався літопис, а також відомий рукописний віршований «Загорівський збірник» XVII ст., який належав бібліотеці монастиря. Доля цього рукопису невідома, але передруки збереглися. Тут свого часу працював відомий маляр Йов Кондзелевич – автор знаменитого Богородчанського іконостасу, що зберігається в Національному музеї Львова. На початку XVI ст. Загоровські стають великими землевласниками і отримують значні привілеї. Найвідомішими особами з цього знатного роду є сини Богдана Загоровського: Петро, Іван і Олехно. Серед трьох братів найбільшу славу здобув Петро Загоровський (р. н. невідомий – 1566р.) від якого й почалося швидке піднесення роду.
За «посполитою отправою» 1509 р. Богдану Загоровському надавалося з державного скарбу 20 кіп грошів та «6 локотъ сукна лун(ского) з восковъ берестеи(ских)». Саме він виступає 1523 (1524) р. в листі великого литовського князя Зиґмунта до володимирського старости князя Андрія Санґушка, де йдеться про його конфлікт із зем’янами Дьогтевичами, які вважали Б.Загоровського лише тимчасовим державцею їхнього власного маєтку Дьогтів. Богдан, навпаки, стверджував, що «тое именье есть его отчизна и дедизна, какъ жо деи тое имене от брати отца его от пна Олекъсандра Солтановича в делу отцу его достало, и во впокои держалъ. А он по отцы своемъ вышеи сорока лет держалъ». Крім Олександра Солтановича, Богдан називає ще одного батькового брата – підскарбія Івана Андрійовича
Одружений з Уляною Юріївною Бранською, Богдан Михайлович Загоровський мав щонайменше четверо дітей – трьох синів: Петра, Яна, Олехна і дочку [13, ф. 26, оп. 1, спр. 10, арк. 153–153 зв.]. Найстаршим серед синів був Петро, наймолодшим – Олександр (Олехно), про якого залишилось мало згадок. Достеменно відомо, що 1536 р. Олехно одружився з князівною Софією Янушівною Заславською, але помер бездітним доволі рано, близько 1560 р. [9, 72]. У братів була також і невідома нам на ім’я сестра, одружена з N Непитущим. Вочевидь, вона рано померла, бо її дочка Федора Непитуща виховувалась у свого дядька Петра Богдановича, за тестаментом якого від 1566 р. дружина останнього Федора Федорівна Санґушківна мала видати її за пана Богдана Кузьминського, з яким вона була вже змовлена [1, 236].
2
31/2 <1+1> ♂ Петро Богданів син Загоровський [Загоровські]Історики взагалі порівнюють його з конкістадором, з твердими зубами й загребущими руками, що сам здобуває собі поважне становище в суспільности. Цій же меті служив вдалий шлюб – через свого тестя, володимирського старосту Федора Сангушка статки “конкістадора” ще збільшились.
Неподалік від родового села Загорова (нині це Старий Загорів) вже не знаю від яких часів (може й від домонгольських) була обитель. Загоровський мав до неї особливе ставлення. Бувши дитиною він тяжко хорував, і вже майже мертвий був принесений матір’ю в монастир, перед образ божої матери, але тут ожив і потім виздоровів, – пише Михайло Грушевський.
Маючи собі за обов’язок дбати про святу обитель, замість дерев’яної церквиці Загоровський будує велику кам’яну. До звичайної церковної десятини додав інші статті доходів: десятину всього озимого і ярого хліба з свого Старо-Загоровського маєтку, безплатний і позачерговий розмол монастирського хліба у млині, що в селі Хорові, і ловлю риби на річні Хоровській, і ліс на опалення монастиря і на монастирські будівлі, а також доход від млина, виручений у недільний день.
В релїґійно-моральний сьвітогляд, і більше — взагалї в культурно-побутові відносини середини XVI в. введуть нас кілька тестаментів 1560-1570-х рр. (в пізнїйші часи, вісїмдесяті-девятдесяті роки, коли вже прокидаєть ся новий релїґійний рух, на разї не заходжу). Беру тестаменти двох волинських панів: Петра Загоровського, городничого й ключника луцького потім маршалка господарського († 1566) і його сина Василя, каштеляна волинського († 1577) і воєводи волинського кн. Богуша Корецького († 1576); вони тим цїннїйші, що людей від яких вони походять, ми знаємо досить добре).
Кожна історична епоха по собі залишала помітні сліди. І відповідно кожна епоха мала свої відомі історичні постаті. Одні з них помітної політичної ролі не грали, а одні творили її. Зрештою мало кому взагалі з українських магнатів удавалося впливати тоді на широку політичну та культурну арени.
Та все одно кожне древнє місто мало своїх поручителів та меценатів, які продовж свого життя піклувалися про нього або просто «володіли» ним.Представники родини Загоровських залишили помітний слід у розвитку української культури. Це була місцева аристократична родина, родове гніздо якої було у селі Загорів (нині Новий Загорів Локачинського району). Вперше в літературі про Загорів згадується в 1442р. як про вотчину Загоровських. У селі знаходяться руїни відомого Загорівського монастиря, в якому писався літопис, а також відомий рукописний віршований «Загорівський збірник» XVII ст., який належав бібліотеці монастиря. Доля цього рукопису невідома, але передруки збереглися. Тут свого часу працював відомий маляр Йов Кондзелевич – автор знаменитого Богородчанського іконостасу, що зберігається в Національному музеї Львова. На початку XVI ст. Загоровські стають великими землевласниками і отримують значні привілеї. Найвідомішими особами з цього знатного роду є сини Богдана Загоровського: Петро, Іван і Олехно. Серед трьох братів найбільшу славу здобув Петро Загоровський (р. н. невідомий – 1566р.) від якого й почалося швидке піднесення роду.
П. Загоровський займав важливі державні посади від луцького ключника і городничого до маршалка господарського. Активно займався адміністративною, військовою та меценатською діяльністю. Петро Загоровський дуже швидко із дрібного землевласника став одним із найбільших земледержців на Волині. Своїм дітям окрім родового гнізда він залишив ще чотири села і частини шістьох – у Луцькому, три села і частину одного – у Володимирському, частину одного села в Кременецькому повітах. За його сприяння почалася розбудова Загорівського монастиря. Це видно з дарчого запису, у якому вони Петро і Феодора Сангушко (його дружина), дарують монастирю з своїх маєтків с. Волицю, жертвують десятину озимого і житнього хліба, і ловлю риби на річці Хоровській, і ліс на опалення монастиря і монастирські будівлі, а також дохід від млина вилучений у недільний день. Головний фундатор монастиря П. Загоровський побудував замість дерев’яної кам’яну церкву в честь Різдва Божої Матері.Син Петра Загоровського Василь – був відомим володимирським шляхтичем, волиським маршалком і городничим міста Володимира. Своїм характером він сильно відрізнявся від батька. Йому була притаманна на той далекий час освітченість та любов до науки.
Лишається невідомою дата коли права патрона над церквою отримав господарський маршалок Петро Богданович Загоровський, однак у 1558 році він їх утратив. «Церков свєтого Василя мурованую в месте Володимерском з людми, землями» захопив князь Миколай Радзивил. Зберіглися неодноразові позови Петра Загоровського до Володимирського земського суду, в яких він позивав князів Миколая, Станіслава й Ольбрехта Миколайовичів Радзивилів намагаючись повернути церкву і засновану при ній обитель, що згадується єдиний раз під 1570 роком.
Лише в 1585 році право подавання на Василівську церкву повернулося до Федора Загоровського. У 1602 році Андрій і Олександр Загоровські скаржилися на київського унійного митрополита та володимирського і берестейського владику Іпатія (Потія), що попереднього року «наслав» своїх людей, які пограбували церкву і поглумилися над священиком.3
71/3 <3+2> ♂ Василь Петров син Загоровський [Загоровські]marvidigezh: 1577
На початку XVI ст. Загоровські стають великими землевласниками і отримують значні привілеї. Найвідомішими особами з цього знатного роду є сини Богдана Загоровського: Петро, Іван і Олехно. Серед трьох братів найбільшу славу здобув Петро Загоровський (р. н. невідомий – 1566р.) від якого й почалося швидке піднесення роду.
П. Загоровський займав важливі державні посади від луцького ключника і городничого до маршалка господарського. Активно займався адміністративною, військовою та меценатською діяльністю. Петро Загоровський дуже швидко із дрібного землевласника став одним із найбільших земледержців на Волині. Своїм дітям окрім родового гнізда він залишив ще чотири села і частини шістьох – у Луцькому, три села і частину одного – у Володимирському, частину одного села в Кременецькому повітах. За його сприяння почалася розбудова Загорівського монастиря. Це видно з дарчого запису, у якому вони Петро і Феодора Сангушко (його дружина), дарують монастирю з своїх маєтків с. Волицю, жертвують десятину озимого і житнього хліба, і ловлю риби на річці Хоровській, і ліс на опалення монастиря і монастирські будівлі, а також дохід від млина вилучений у недільний день. Головний фундатор монастиря П. Загоровський побудував замість дерев’яної кам’яну церкву в честь Різдва Божої Матері.Син Петра Загоровського Василь – був відомим володимирським шляхтичем, волиським маршалком і городничим міста Володимира. Своїм характером він сильно відрізнявся від батька. Йому була притаманна на той далекий час освітченість та любов до науки.
Він так само як і батько швидко просувався по сходах державної служби. Був збирачем державних податків на Волині та дослужився до брацлавського каштеляна. В 1560 р. був у складі польського посольства до Москви. Основне помешкання Василя Петровича Загоровського було у селі Суходоли. А до його маєтностей окрім Суходіл належали село Дігтів, Перевалки, двір іллінський під Володимиром, двір тишковицький і частина двору в Острівці.На початку 1576р. розлетілася страшна звістка по Волині – кримський хан Магомет-Гірей веде орду на Волинь. До Володимира було направлено 4000 татар із Мамай-Мурзою на чолі. Василь Загоровський відправив жінку з дітьми до володимирського замку, а сам у складі невеликого ополчення вступив у бій з татарами, де й був узятий в полон. Татари вимагали викуп за Загоровського 500 червінців. Але таку суму ні родичі ні друзі не заплатили. Відчуваючи свою смерть в неволі у 1577р. пише свій «Духовний заповіт» в якому він детально описує як розпоряджатися його статками, приділяє увагу і вихованню дітей і культурно-освітній діяльності. Заповіт дуже цікавий, адже це повчання дорогоцїнне як образ тодїшнього побуту, і як відгомін тих думок, «знатних людей» тодїшньої української суспільності. Особлива увага в заповіті присвячується дітям. Пише: «Коли ж дітям моїм Бог милостивий дасть по сім літ, то її милість дядина моя має способити дяка добре вченого і чесного…дати їм учити в моїм домі або в церкві св. Іллі у Володимирі руської науки в Святому письмі».«Духовний заповіт» Василя Загоровського – цеперший відомий юридичний документ в історії української освіти XVI ст.
За часом він з’явився раніше заповіту Галшки Гулевичівни та Петра Сагайдачного, які заповідали майно братствам та школам.Вдова Василя Загоровського Маруша активно боролася проти спроб греко-католицького єпископа Іпатія Потія захопити церкву св. Іллі в Володимирі.Один із нащадків Василя Загоровського Ієронім навчався в Люблінській колегії для єзуїтів. У 1599р. вступив до єзуїтського ордену. Згодом викладає у Львові та Ярославі. У 1613р. він починає боротьбу із єзуїтами. Ієронім розіслав чимало листів до впливових осіб Речі Посполитої, в яких писав, що єзуїти обманом затягують молодих людей до свого ордену. Єзуїтський панфлет Ієроніма Загоровського «Приватні вказівки» («Monita privata Societatis Juzu») потрапляє до католицького «Індексу заборонених книг». Та не зважаючи на ці заборони панфлет продовжував передаватись, був опублікований майже всіма європейськими мовами і передавався аж до кінця XVIII ст. Один із Загоровських - Григорій був протонотарієм митрополита М. Рогози. У 1596 р. Григорій стає полоцьким греко-католицьким епископом. Під час служби в нього стався напад епілепсії.Ще одним волинським паном був Андрій Загоровський. До наших днів зберігся його будинок, що знаходиться поблизу Луцького замку. Будинок мав різні назви в залежності від того хто в ньому проживав. Відомі такі назви як палац Юрія Фальчевського (луцького католицького єпископа), дім Пузини (луцького православного єпископа). За переказом на цьому місці колись стояла дерев’яна замкова башта, в якій допитували в’язнів. Споруджуючи свій будинок, Андрій Загоровський прибудував його до частини цегляного муру Окольного замку. Загоровські не лише одружувалися з жінками із знатного роду але й віддавали своїх дочок за княжих синів.
Галина Василівна Загоровська була заміжня за рідним племінником Дмитра Вишневецького – Костянтином, який як відомо, дослужився до посади руського воєводи.Варвара Загоровська стала дружиною князя Івана Кунцевича-Булиги, черкаського підстарости. Через деякий час дружина і чоловік прийняли чернецтво. Іван Кунцевич став настоятелем Запорізького Трахтемирівського монастиря. Він разом із П. Сагайдачним боровся за відновлення православної ієрархії. У 1620р. патріарх Єрусалимський Теофан висвятив Івана Кунцевича на єпископа Володимирського і Берестейського, та через опір польської влади він так і не посів кафедри.Син Варвари та Івана Максим Булига (р. н. невідомий – 1687р.) став відомим козацьким ватажком. У 1644р. дослужився до посади уманського полковника, був наказовим гетьманом Війська Запорозького. Шляхетний рід Загоровських був пов'язаний родинними зв’язками з князями Вишневецькими, Збаразькими, Кунцевичами-Булигами, Сангушками та Чортирийськими. В «Помянику Загоровських», що знаходився до 1914р. в старозагорівській Свято-Успенській церкві, налічувалося 23 князі і княгині.То ж можна з впевненістю говорити, що незважаючи на певну роздільність родини Загоровських в релігійних поглядав вона залишила помітний слід в історії нашого волинського краю. Були серед Загоровських і хороші господарі, і відомі державні та релігійні діячі. Та найбільше вони прославилися меценацтвом.
eured: <6> ♀ Богдана Борисівна Тишкевич [Тишкевичі]
Єва Василівна Раєвна — багата поміщиця, яка в першому шлюбі була за Іваном Олізаром (?—1565—1577—?), а в другому — за земським суддею Київського суду Матвієм Немиричем.
Невідомо з ким був одружений Михайло Петрович, але його дочка Варвара Михайлівна була видана за князя Івана Дмитровича Курцевича Булигу.
4
101/4 <7+4> ♀ Ганна Галина Васильєва Дочка Загоровська [Загоровські]Олизарович N (1550?) ~к.Евстаф.Ив. Ружинский Д::. ОЛИЗАРОВИЧ
5
151/5 <10+7> ♀ Marianna Wiśniowiecka (Sobieska) [Wiśniowieccy]eured: <10> ♂ Якуб Собеский [Собеские] g. 5 Mae 1580 a. a. 13 Mezheven 1646
marvidigezh: 1624
marvidigezh: > 1592, Речь Посполитая
titl: Вишнівець, Князь вишневецький
eured: <12> ♀ Екатерина Евгения Янушевна Тышкевич (Раковская, Вишневецкая, Радзивилл) [Тышкевичи] g. 1610? a. a. > 1641
titl: 1627 - 1636, Кременець, Староста кременецький
titl: 1633 -, Річ Посполита, Коронний конюшний
titl: 1633 - 1636, Велике князівство Литовське, Гетьман литовський коронний
marvidigezh: 1636
marvidigezh: 1599, Корона Польська, Річ Посполита
6
261/6 <17+13> ♂ Роман Кирилович Ружинський [Ружинські]eured: <19> ♀ Софія Карабчиївська [Карабчиївські]
marvidigezh: 4 Ebrel 1610, Корона Польська, Річ Посполита
eured: <20> ♀ Marianna Zamoyska (Wiśniowiecka) [Zamoyscy] g. 1631? a. a. 1668
titl: 1658 - 1667, Біла Церква, Струмилів, Сіль, Кам'янець, Брагин(?), Любомль, Староста білоцерківський, струмилівський, солецький, камянецький, брагинський, любомильський. Стражник коронний
titl: 1660 - 1678, Белз, Воєвода белзький
titl: 1667 - 1676, Речь Посполитая, Гетьман польний коронний
eured: <21> ♀ Теофила-Людвика Заславская (Вишневецкая, Любомирская) [Заславские] g. 1655? a. a. 8 Kerzu 1709, І, Уяздов, Варшава, вторая жена
titl: 1673 - 1682, Вишнівець, Князь вишнивецький
titl: 1676 - 1682, Речь Посполитая, Гетьман великий коронний
titl: 1678 - 1680, Краков, Речь Посполитая, Воєвода краківський
titl: 1680 - 1682, Краков, Речь Посполитая, Каштелян краківський
marvidigezh: 1682, Речь Посполитая
eured: <22> ♀ Урсула Тереза Мнишек (Вишневецкая) [Мнишеки] a. a. 1668
eured: <23> ♀ Анна Ходоровская [Ходоровские] a. a. 1711
titl: 1673 - 1676, Поділля, Воевода подольский
titl: 1676 - 1678, Брацлав, Воевода брацлавский
titl: 1678 - 1686, Белз, Воевода белзский
titl: 1682 - 1686, Вишневець, Князь вишневецкий
marvidigezh: 1686
Есть историки, которые желают покрыть стыдом имя Косинского, единоверца Малороссиян и слугу Украйны. Уроженец Подляхский, природный шляхтич, он не должен был, по их словам, вступаясь за веру и за Малороссию, итти на Поляков; или негодуя на Правительство, или желая удовлетворить своему властолюбию, он возставил, говорят они, козаков против своей родины. Но откуда, из каких летописцев почерпнули они свое подозрение. Козаки и шляхтичи были одно и тоже. Малороссия, Литва и Польша были три элемента одного сводного государства. Нет ли и ныне Малороссиян по Фамилии Косинские? Возставал ли Косинский против отечества, или только шел на гонителей веры своей ? Мы увидим далее несправедливость такого обвинения.
Как скоро Косинский сведал о Брестских произшествиях, то послал представления, одно к Королю и Сенату, другое в Брестское собрание.
Как Наместник Королевский, и как Гетман Малороссии, он писал в первом следующее: ".....Перемена в вере и обычаях народных в Бресте, вводимая без согласия народного духовенством, есть дело весьма опасное и неудобоисполнимое. Согласить умы человеческие и совесть их, есть дело не человеческое, но Божие. Удержать народ в слепом повиновении духовенству и правилам, своевольно в Церковь нововводимым, нет возможности; и потому да отвратит Правительство оное зло, или пусть оно даст народу время на размышление."
А в Брестское собрание Гетман писал, что "собравшееся туда Духовенство не имеет ни от чинов, ни от народа никакого полномочия на нововведения в их веру и обряды; итак ни силы, ни власти нет у них обременять народ своевольными правилами и вымыслами. Духовенство сие, быв избрано в свои должности от членов и народа и содержимо на счет нации, может лишиться и званий и содержания, волею тех же чинов и того же народа. Он же, Гетман, ни за что не ручается и советует собранию приостановить свои постановления до общего размышления и посуждения"
Согласясь притворно с Гетманом, Правительство звало его в Брест на совет, а коль скоро он прибыл туда, взяли его под стражу, судили Римским и Русским Духовенством, объявили богоотступником, приговорили к смертной казни, поставили в столб каменный, построенный в монастыре и называемый клеткою, и заложили камнем. Так погиб Гетман Косинский, лишась пищи, света и воздуха.
Козаки, не замедливши сведать о заключении в темницу их предводителя, немедленно собрались в числе 7000 и отправились в Брест, чтоб освободить его; под местечком Пяткою встретились с войсками Польскими, разбили их наголову и разогнали; но Гетмана уже не нашли в живых. Тогда под предводительством Полковника Лободы часть дружины козацкой отправилась под Белград и ограбила в местечке Юрьевке богатую ярмарку. Но это дело было мимоходом. Малороссия взволновалась из конца в конец. Смерть Косинского была набатом в общей брани.
Коронный Гетман вступил с войском в Малороссию; в городах и местечках разставлены были гарнизоны; они препятствовали народу и козакам собираться для постановления Старшин, и народ и чины ссылались на Пакта-Конвента, на присоединение наше к Польше и Литве, яко народа равного к равным и вольного к вольным, на свободное по законам отправление веры православной в Польше и в Украинах; но просьбы их к Королю об изгнании Епископов, принявших Унию, не были выполнены. Сигизмунд употреблял все меры к защите отступников, не допускал в Малороссию послов Патриарха Константинопольского, и запретил строить православные храмы. Покровители Унии присвоивали себе знатнейшие монастыри и церкви приходские, остальные запечатывали, ловили и мучили священников; народ собирался на молитву, в шалаши, на выгонах построенные, но и оттуда его разгоняли. Только Епископы Львовский и Перемышльский снабжали их требами церковными, и, тайно приезжавшие чрез Молдавию в Малороссию, Епископы Греческие, участвовали иногда в рукоположении православных священников.
Князі Ружинські — Кирик, Роман і Адам — були членами львівського православного братства, яке боролося проти спольщення українського народу, але вони, за висловлюванням «Треноса» Мелетія Смотрицького, стали тим адамантом, сяйво якого згасло через зраду своєму народу.
Запровадивши феодальний порядок, утворивши апарат експлуатації й поневолення робочого люду, князь Кирик Ружинський у Ружині не жив. Ружин був у заставній державі у Романа Кевлича та його дружини Комаровської.
Але населенню од того не легше було. Пани сварилися за межі своїх маєтків і влаштовували наїзди на своїх сусідів, з якими позивалися, — вони мордували, вбивали людей, грабували їх. Так, у 1602 році брати Кирика Ружинського Роман і Адам разом з Кевличем напали на місто Черемошню біля Погребищ, маєток князя Корецького.
Своїми наїздами й жорстокостями вславилися дружина Романа Ружинського Софія та князя Корецького Анна. Суперечка за межі володінь між Кириком Ружинським та Богушем Корецьким тривала з 1602 року.
В судових справах зафіксовано, що ці князі постійно займалися загарбанням чужого добра. В наїздах мусили брати участь і дворові люди князів, а люди тих маєтків, на які князі нападали, мусили боронитися й гинути.
7
341/7 <24+20> ♀ София Вишневецкая (Лещинская) [Вишневецкие]eured:
eured: <26> ♂ Wacław Leszczyński [Leszczyńscy] g. 1632 a. a. 1688
marvidigezh: 1681, Речь Посполитая
titl: księżniczka
eured: <27> ♂ Станислав Александрович Конецпольский [Конецпольские] a. a. 1682
marvidigezh: > 1681
marvidigezh: 1671
titl: 1686 - 1741, Вишневец, Речь Посполитая, Князь вишневецький
micher: 1697 - 1699, Пинск, Речь Посполитая, Староста пинський
micher: 1699 -, Литовское великое княжество, Речь Посполитая, Маршалок надворний литовський
micher: 1702 - 1703, Вильно, Литовское великое княжество, Речь Посполитая, Каштелян віленський
servij milourel: 1704 - 1706, Вильно, Литовское великое княжество, Речь Посполитая, Воєвода віленський
eured: <42!> ♀ Teofila Leszczyńska (Konarzewska, Wiśniowiecka) [Leszczyńscy] g. 1680 a. a. 1757
servij milourel: 1706 - 1726, Краков, Корона Польская, Речь Посполитая, Воєвода краківський
micher: 1726 - 1741, Краков, Корона Польская, Речь Посполитая, Каштелян краківський
marvidigezh: 1741, Речь Посполитая
eured: <28> ♀ Катерина Дульская (Вишневецкая) [Дульские] a. a. 1725
titl: 1702 - 1703, Великое княжество Литовское, Речь Посполитая, Гетьман польный Литовский
titl: 1703 - 1706, Пинськ, Волковийськ, Глиняни, Тухля, Вільків, Кирснен, Метельськ, Мерецьк, Вільно, Староста пинский, волковский, глинянский, тухольский..., Каштелян вильненский
titl: 1703 - 1707, Великое княжество Литовское, Речь Посполитая, Гетьман великий Литовский
titl: 1706 - 1707, Вильно, Великое княжество Литовское, Речь Посполитая, Воевода виленский
titl: 1707, Великое княжество Литовское, Речь Посполитая, Гетьман польний Литовський
titl: 1707, Великое княжество Литовское, Речь Посполитая, Гетьман великий Литовський
titl: 1720 - 1744, Великое княжество Литовское, Речь Посполитая, Канцлер Литовский
eured: <29> ♀ Магдалина Княжна Чарторийська (Княгиня Вишневецька) [Князі Чарторийські] a. a. 4 Kerzu 1728
servij milourel: 1730 - 1744, Великое княжество Литовское, Речь Посполитая, Рейментар войск литовских
eured: <30> ♀ Tekla Róza Radziwiłł (Wiśniowiecka, Sapieha) [Radziwiłłowie] g. 5 Eost 1703 a. a. 25 Du 1747
servij milourel: 1735 - 1744, Вильно, Великое княжество Литовское, Речь Посполитая, Воевода виленский
titl: 1735 - 1744, Великое княжество Литовское, Речь Посполитая, Гетьман великий Литовский
titl: 1741 - 18 Gwengolo 1744, Вишневец, Речь Посполитая, Князь вишневецкий
marvidigezh: 18 Gwengolo 1744, Речь Посполитая, или 16
Существует легенда, что известный разбойник Кудеяр, промышлявший на Волге в XVI веке, являлся представителем рода Батори, а именно сыном Жигмонда Батори и некой знатной литвинки (предположительно, дочери Криштофа Косинского). Перед свадьбой с Марией Австрийской, Жигмонд отослал сына к казакам, на Украину. Однако, эта легенда фактически ни чем не обоснована
Кудеяр (тюрк. имя собств. Қудаяр из перс. Xudāyār «возлюбленный Богом»)По легендарной версии, он или брат Ивана Грозного, или сын Жигмонда Батори. В устном народном творчестве Кудеяр самый кровавый и легендарный разбойный персонаж русского фольклора (с XVI в.).
Согласно распространенной легенде, Кудеяр — сын Жигмонда Батори, рожденный еще до того, как его родственник Стефан Батори (Жигмонд приходился Стефану племянником) стал королём польского государства. Поссорившись с отцом, который к тому времени уже был стар, он бежал к казакам на Днепр. Затем он переходит на службу к русскому царю. Таким образом, он оказывается среди опричников Грозного Царя Ивана Грозного и его настоящее имя — князь Габор-Георгий в русском варианте Сигизмундович.8
501/8 <36+28> ♂ Костянтин Вишневецький [Вишневецькі]eured: <32> ♂ Józef Potocki [Potocki] g. 1673 a. a. 19 Mae 1751
marvidigezh: 1732
eured: <35!> ♂ Януш Антоний Вишневецкий [Вишневецкие] g. 1678 a. a. 1741
marvidigezh: 1757
eured:
eured: <33> ♂ Иосиф Казимир Огинский [Огинские] g. 1693 a. a. 3 Kerzu 1746
marvidigezh: 1742
eured: <34> ♂ Михал Ждислав Замойский [Замойские] g. 1679? a. a. 7 Meurzh 1735
marvidigezh: 1770
eured: <35> ♂ Михаил Казимир II Рыбонька Князь Радзивилл [Князья Радзивиллы] g. 13 Mezheven 1702 a. a. 15 Mae 1762
marvidigezh: 23 Mae 1753, Речь Посполитая
marvidigezh: 1728, Річ Посполита
marvidigezh: Kerzu 1728
marvidigezh: < 1740
