Бела IV Венгерский Арпад g. 29 Du 1206 a. a. 3 Mae 1270 - Taolenn an diskennidi

Итак, потомки Ростислава предпочли Болгарский трон, чем какую-то Русь, а на Волыни меж тем так и правили потомки Даниила Галицкого вплоть до Андрея и Льва Юрьевичей, погибших в 1324 г.

• http://forum.svrt.ru/lofiversion/index.php?t1483-50.html

Википедия В мае 1260 года она вышла замуж за Моиша II Дарои (1210—1280/1281), палатина Венгрии в 1270-1272 годах. От болгарских царей у неё детей не было, а в браке с Моишом родилась дочь Эржебет Дарои, которая стала женой Миклоша Меддьеши, воеводы Трансильвании, и одним из предков в 7-м колене короля Польши Стефана Батория.

Najstarsza córka księcia kaliskiego Bolesława Pobożnego i Jolenty Heleny, córki władcy Węgier Beli IV. Żona Henryka V Brzuchatego, księcia legnickiego i wrocławskiego.

O dzieciństwie i wczesnej młodości Elżbiety nie wiemy zgoła nic. Pomiędzy 1277 a 1278 została wydana przez ojca za mąż za księcia legnickiego Henryka Brzuchatego. Wiązało się to z zawarciem w tym okresie przez Bolesława Pobożnego sojuszu z Bolesławem Rogatką skierowanego przeciwko księciu wrocławskiemu Henrykowi IV Probusowi.

Małżonek Elżbiety samodzielnym księciem legnickim został po śmierci ojca w 1278. W 1290 w wyniku zamachu stanu zorganizowanego przeciwko legalnemu następcy Henrykowi III Głogowczykowi został on dodatkowo księciem wrocławskim. Elżbieta i Henryk byli rodzicami trzech synów (byli to: Bolesław III Rozrzutny, Henryk VI Dobry i Władysław legnicki), oraz pięciu córek (Jadwigi, Eufemii, Anny, Elżbiety i Heleny), z których trzy (z wyjątkiem Jadwigi i Eufemii) wybrały karierę duchowną.

22 lutego 1296 zmarł małżonek księżnej, Henryk V. Księstwo legnicko-wrocławskie, księżna-wdowa oraz jej dzieci znaleźli się wówczas pod opieką najpierw brata Henryka, Bolka jaworskiego (do 1301), następnie biskupa wrocławskiego Henryka z Wierzbna (w latach 1301-1303), wreszcie króla Czech Wacława II.

Znaczenie Elżbiety wzrosło zwłaszcza za rządów namiestniczych tego ostatniego, kiedy wraz z najstarszym synem Bolesławem III znalazła się na dworze w Pradze. Doszło tam do małżeństwa Bolesława z córką Wacława II, Małgorzatą. W zamian młody Henrykowic za zgodą matki zrzekł się na korzyść władcy czeskiego praw do ziem należących ongiś do Henryka V, a zagarniętych przez książąt głogowskich.

Szczególną opieką księżnej cieszyły się dominikanki i klaryski wrocławskie (w tym ostatnim klasztorze znalazły się trzy córki Elżbiety).

Итак, потомки Ростислава предпочли Болгарский трон, чем какую-то Русь, а на Волыни меж тем так и правили потомки Даниила Галицкого вплоть до Андрея и Льва Юрьевичей, погибших в 1324 г.

• http://forum.svrt.ru/lofiversion/index.php?t1483-50.html

Contemporary of Person:579768 Brother of Guillaume de Beaujeu of Naples

Fled the persecution of the Templars during the dissolution of the order of Knights Templar. His descendants sought refuge from the persecution of the Pope by allaying themselves with the Eastern Orthodox church.

May have been the French/Arabic speaking author of Gestes des Chiprois. This author, an unnamed relative if Simon Moustier (Templar Librarian) and assistant to Guillaume Beaujeau, is known only as the Templar of Tyr (Le Templier de Tyr).

Circumstantial evidence (Moldavian Numismatics showing relationship to Capet-Arpad) connects him to this line. It is historically unattested and may be subject to change

Imię Kunegundy nawiązuje najprawdopodobniej do Kingi (Kunegundy), która była siostrą babki macierzystej księżniczki[1]. Około 1310[1] została żoną księcia świdnickiego Bernarda. Z małżeństwa Kunegundy i Bernarda pochodziło co najmniej siedmioro dzieci: Bolko II Mały – książę świdnicki, Konstancja – żona księcia głogowskiego Przemka, Elżbieta – żona księcia opolskiego Bolesława II, Henryk II – książę świdnicki, Beata – zmarła w młodości, co najmniej dwoje dzieci – zmarłe w dzieciństwie. Po śmierci męża, zmarłego 6 maja 1326, Kunegunda sprawowała przez kilka lat regencję w księstwie z powodu małoletności synów[1]. Zapewne w 1329[2] wyszła za mąż za księcia saskiego Rudolfa I i opuściła księstwo świdnickie, zabierając ze sobą córkę Beatę[3]. Drugie małżeństwo Kunegundy było prawdopodobnie bezpotomne[4].

Małgorzata była córka króla Czech Wacława II i jego pierwszej żony Guty. Zapewne w styczniu 1303 poślubiła księcia brzesko-legnickiego Bolesława III Rozrzutnego. Małżeństwo miało początkowo charakter formalny z powodu zbyt młodego wieku nowożeńców (Bolesław miał 11 lat, Małgorzata niecałe 7). Dopełnienie nastąpiło zapewne w latach 1308-1310.

Małgorzata nie otrzymała stosownego wiana. W 1308 jej mąż opanował księstwo opawskie. W maju 1311 Bolesław Rozrzutny zawarł w Ołomuńcu układ z swoim szwagrem królem czeskim Janem Luksemburskim. Na jego mocy w zamian za 8000 grzywien zwrócił księstwo opawskie Czechom i zrezygnował z posagu żony. Odpowiedni dokument wystawił Bolesław w Ołomuńcu 11 czerwca 1311.

Elle fut la fille du prince de la principauté de Tarente (dynastie d'Anjou) et de la principauté d'Achaïe Philippe Ier et de Catherine II de Valois-Courtenay.
1344, elle épousa le roi titulaire d'Écosse Edward Balliol (Maison Balliol).
1352, elle épousa François des Baux.

В Твери продолжалась вражда между дядею Василием Михайловичем и племянником Всеволодом Александровичем холмским. В 1357 году митрополит Алексей приехал во Владимир, и туда явился к нему князь Всеволод Александрович с жалобою на дядю. По митрополичью слову, Василий Михайлович, заключив договор с великим князем московским, также приехал во Владимир судиться с племянником пред митрополитом, с ним вместе приехал и владыка тверской Федор; много было между князьями споров, глаголания, как говорит летописец, но конечный мир и любовь не состоялись. Московский князь, как видно, держал сторону дяди, Василия, потому что когда потом оба соперника отправились в Орду и Всеволод хотел пробраться туда через Переяславль, то наместники московские не пустили его, и он принужден был уехать в Литву. Немудрено, что и в Орде дело было решено также в пользу дяди; здесь хан и ханша без суда выдали Всеволода Василию; и было, по словам летописца, Всеволоду от дяди томление большое, много натерпелись и бояре, и слуги холмского князя, и черные люди.

Но у сына Александрова был могущественный союзник, Олгерд, князь литовский, женатый на родной сестре его. Неизвестно, каким образом удалось Всеволоду уехать в Литву; но когда он возвратился оттуда в 1360 году, то Василий уступил племянникам треть их отчины. Из других князей летопись упоминает под 1354 годом о смерти Димитрия Федоровича стародубского, которому наследовал брат его Иван Федорович. В 1359 г. умер смоленский князь Иван Александрович, и его место заступил сын его Святослав.

• http://militera.lib.ru/common/solovyev1/03_06.html

Była najstarszą córką księcia cieszyńskiego Kazimierza I i jego żony Eufemii, córki księcia mazowieckiego Trojdena I.

Około 1340 została wydana za mąż za Wacława I, księcia legnickiego. Z tego małżeństwa pochodzili:

Rupert I, Wacław II, Bolesław IV, Henryk VIII, Jadwiga.

А не успели похоронить митрополита, как смерть шагнула во дворец великого князя. Его планы, надежды, семейные радости перечеркнулись одним махом. Почти одновременно скончались оба сына, двухлетний Иван и недавно родившийся Семен. Был бездетным, и снова стал бездетным.

• http://www.litmir.net/br/?b=180728&p=139

А не успели похоронить митрополита, как смерть шагнула во дворец великого князя. Его планы, надежды, семейные радости перечеркнулись одним махом. Почти одновременно скончались оба сына, двухлетний Иван и недавно родившийся Семен. Был бездетным, и снова стал бездетным.

• http://www.litmir.net/br/?b=180728&p=139

князь троцкий (1382-1395), князь полоцкий (1387-1397), великий князь киевский (1395-1397),

Все Чернигово-Северские земли Ольгерд разделил на три удела: сыну своему Дмитрию он дал Чернигов и Трубчевск (с 1357) и Брянск (1357-1379), Дмитрию-Корибуту младшему - Новгород-Северск (1386 - 1392/93), племяннику Патрикею Наримунтовичу - Стародуб Северский. Корибут был наместником Великого князя, правителем этих областей, но, практически, никаких прав и самостоятельной власти не имел. князь Дмитрий-Корибут за то, что поддержал Ягайла во время восстания Кейстута в 1381 г., снова получил Новгород-Северское княжество, а также получает уделы старшего брата - Дмитрия Ольгердовича, утратившего свои владения вследствие перехода на службу к Московскому князю зимой 1379/80 г.

Князь Юрій Лугвенієвич помер після 1447 р. Судячи з наступних записів, він був дідом, а не мужем Юліани. У родині мстиславських князів відомо дві Юліани — дружина князя Івана Юрійовича та його дочка, яка вийшла за князя Михайла Івановича Іжеславського. Саме з останньою і пов'язане формування цього запису. Можливо при перемисуванні випало слово «дід», тобто «князя єї діда».

Цей повторний запис у київському пом'янику великого князя литовського Ольгерда Гедиміновича, який доводився прапрадідом княгигі Юліані, ще раз підтверджує, що князь Ольгерд був православним.

Князь Лугвеній-Семен Ольгердович, прадід Юліани, тримав Мстиславське князівство (до 1379-після 1431рр.).

Князь Іван Юрійович, батько Юліани, помер між 1490-1495 рр.

Князя Діонісія інока інші джерела не знають, напевно це брат князя Івана Юрійовича і дядько Юліани.

Княгиня Юліана вийшла заміж у 1499 р. Дальша доля її невідома. На підставі пом'яника можна припускати, що вона померла до 1531 р. як схимниця. Не виключено, що у цьому записі йдеться про матір Юліани Іванівни, походження якої незнане.

Митрофан інок, атакож інші імена без титулів, могли належати родичам княгині Юліани, матері Юліани Іванівни.

• http://litopys.org.ua/dynasty/dyn09.htm

Может быть, Свидригайло и сидел бы себе на троне (он имел на него полное право), если бы не вступил в борьбу с Польшей. Польша захватила Подолию, и в очередной раз брат пошел на брата войной. Войну Свидригайло проиграл, и в 1432 году был свергнут с трона. Попытки Свидригайло снова овладеть престолом в 1435 году завершились его разгромом у Вилькомира (ныне Укмерге). Так же безнадежны оказались его войны в 1437 и 1440 годах. С 1440 года безвременье кончилось, и на престол великого князя сел Казимир Ягеллон, младший сын Ягайло. Свидригайло окончательно потерял возможность занять великокняжеский престол и в 1452 году умер в Луцке, владея Волынью.

Jego pochodzenie jest sporne. Zdaniem J. Demela był synem Costei oraz Małgorzaty Muszaty, córki Bogdana I (a zarazem bratem poprzedników na tronie mołdawskim, Piotra I i Romana I). Zdaniem J. Tęgowskiego był synem Latca (syna Bogdana I) i jego żony Anastazji. Zdaniem D. Musialika mógł być siostrzeńcem, a nie bratem Piotra I i Romana I.

Objął tron mołdawski w 1394, po usunięciu zeń Romana I wskutek niepowodzeń w prowadzonej przez tego ostatniego polityce antypolskiej. W styczniu 1395 złożył hołd polskiej parze królewskiej – Władysławowi Jagielle i Jadwidze Andegaweńskiej. W tym samym roku odparł pod Hindău (dzis. Ghindăoani w okręgu Neamţ) najazd węgierski. Prawdopodobnie poległ w bitwie nad Worsklą, wspomagając wojska litewskie.

W XV wieku Korsakowie herbu Korsak dzielą sie na kilka linii; Korsakowie Głęboccy ( linia wymarła) Korsakowie Udzialscy, Korsakowie Zalescy (potomkowie żyją w Gdańsku), Korsakowie Hołubiccy( linia wymarła) Korsakowie Bobyniccy, których jestem potomkiem.

• http://www.szlachta.org.pl/warszawa/micha-bartlomiej-korsak-h-korsak.html

• http://ru.wikipedia.org/wiki/Бельские_(Гедиминовичи)

После смерти в 1410 году отца Фёдор вместе со младшим братом Фёдором получил Микулинский удел. Но неизвестно, как именно был разделён удел между ними.

О правлении Александра известно мало. В летописях он упомянут только один раз — в 1412 году в связи с браком Марии, дочери великого князя ярославского Ивана Васильевича Большого.

• http://averdysh.narod.ru/knaze.html