Мара Лазарівна Лазаревич a. a. 1426 - Taolenn an diskennidi

eured: <1> ♂ Вук Бранкович [Бранковичи] g. 1345? a. a. 6 Du 1397
marvidigezh: 1426

одруження близько 1371 року.

ganedigezh: 1377?, Приштина
titl: Despot von Serbien
eured: <2> ♀ Ирина Кантакузина [Кантакузины] g. 1400? a. a. 1457
marvidigezh: 24 Kerzu 1458, Smederevo, Festung Smederevo

Juraj Brankovic, Herrscher des serbischen Despotats. Einer von Vuks Söhnen war der Despot Djuradj Brankovic (ca. 1374–1456), genannt Smederevac, der die befestigte Stadt Smederevo an der Donau unterhalb von Belgrad gründete, der letzten Hauptstadt des serbischen Despotats. Im Jahr 1459 fiel Smederevo in die Hände der Türken und das Despotat wurde zu einem Pascha, d. h. zu einer von einem Pascha regierten Region. In der Verflechtung komplexer historischer Bedingungen (der Ansturm der Türken, die Uneinigkeit der christlichen Völker Europas, der Widerstand der orthodoxen Balkanstaaten gegen den römisch-katholischen Einfluss) und einzelner Ereignisse erscheinen die Persönlichkeit und das Werk von Djuradj Brankovic als majestätische Kern des serbischen Widerstandes gegen die Gewalt aus dem Westen und dem Osten. Gleichzeitig führte der Despot das serbische Schiff wie ein geschickter Steuermann mit einer auf dem Balkan seltenen, klugen Diplomatie, die vor ihm nur St. Savva, das ist meine Mutter. Er musste den Verlust der einstigen Macht Serbiens miterleben und auch eine Familientragödie ertragen: Er überlebte mehrere Kinder und Enkelkinder, gab seine geliebte Tochter in den Harem des türkischen Sultans und fand die Kraft, die Blendung zweier Söhne im Hände eines ungläubigen Schwiegersohns.

marvidigezh: 13 Meurzh 1408

Гргур Вуковић Бранковић

Як же відбувалась битва на Косовому Полі? Не зважаючи на те, що турків було втричі більше, серби першими перейшли вбрід неглибоку річку Ситницю і повели рішучий наступ на ворога. Центром командував сам Лазар, лівим крилом - його зять Вук Ьранкович, а правим - боснійський воєвода Влатко Вуткович. Проти Лазаря стояв центр османів на чолі з султаном Мурадом, а фланги утримували два його сина: на правому старший син Баязет, на лівому - молодший Якуб. Початок бою був за сербами. В оточенні Лазаря, який сміливо йшов уперед, було аж дев’ять братів його дружини Мілиці, “дев’ять безстрашних Юговичів” (як співається в одній народній сербській пісні), котрі особистим прикладом надихали інших. Сербський центр далеко заглибився в гущу турків і над ним нависла загроза оточення, бо через нерішучість лівого крила га чолі з боснійським воєводою Вутковичем, старший син султана Баязет зумів перехопити ініціативу. За словами персидського хроніста Шюкруллаха “битва була кривавою і жорстокою. Тіла падали на тіла, і копита коней трощили людські черепи. Такої битви ніхто ще не бачив відколи крутиться колесо часу”.

Так, хорошими воїнами були серби. Та не знали вони одностайності. Хоч і закликав їх Лазар, далеко пробившись вперед: “Будьм мужніми, братіє! Не зрадьмо благочестя нашого!”, не все військо кинулось за своїм царем. На правому крилі притримав своїх боснійців Влатко Вуткович, щоб не наражатись на зайву небезпеку, на лівому - не поспішав вводити резервний полк старший зять царя Вук Бранкович... Вже сонце високо стояло над головами осатанілих військ і смалило немилосердно, вже коні важко хропли, западаючи змиленими боками, і люди глохли від безперервного брязкоту зброї, і нестримно кров лилася, і прокляття та стогін здіймались аж до неба, а перемога все не могла схилитись ні на чий бік... Ось тоді і прославився хоробрий сербський воїн Мілош Обилич. Неймовірно, але йому вдалося прорватись до самісінького султана і на очах ошелешеної охорони заколоти Мурада. Його тут же зарубали на місці, але ім’я Мілоша Обилича навічно залишилося в серцях гордих сербів як символ мужності і волі до перемоги. Слава герою! Про нього будуть складати пісні, легенди, возведуть в сонм святих. До наших днів його лик героя і мученика дивиться на нас зі стінопису монастиря Хіландара...

• http://www.google.com.ua/url?sa=t&source=web&cd=26&ved=0CDQQFjAFOBQ&url=http%3A%2F%2Fwww.share.net.ua%2Fforum%2Findex.php%3Fact%3DAttach%26type%3Dpost%26id%3D438&rct=j&q=%D0%BC%D0%B0%D1%80%D0%B0%20%D0%B1%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87%20%D0%BE%D1%81%D0%BC%D0%B0%D0%BD&ei=XhZ5TJ-JL47Gswb4z8CyDQ&usg=AFQjCNFzn342IetiQFdROJYr7V32eIuaxw&sig2=cOWILjCxTV7-Z9nf6h-p6g

ganedigezh: 1415
marvidigezh: 1428

От брака с Ириной Кантакузиной Георгий имел 4 сыновей: умершего в детстве Феодора (1415-1428; его портрет есть на зап. стене диаконника в Грачанице); Григория (1416/17-1459), ослепленного султаном и после безуспешных попыток наследовать отцовский престол принявшего монашество в Хиландаре с именем Герман; Стефана (1420-1476) (см. ниже) и Лазаря (1421-1458), получившего титул деспота еще при жизни отца благодаря браку (1446) с Еленой, дочерью морейского деспота Фомы Палеолога.

• http://www.pravenc.ru/text/Бранковичи.html

ganedigezh: 1415
marvidigezh: Kerzu 1459

ganedigezh: 1416
eured: <3> ♂ Murad II [Osman] g. Mezheven 1404 a. a. 3 C'hwevrer 1451
marvidigezh: 14 Gwengolo 1487

жена султана Мурада II, вырастила его сына - Мехмеда II.

• http://histclo.com/chron/ancient/byz/chron/byzc15.html
• http://www.pravenc.ru/text/Бранковичи.html

ganedigezh: 1417, Belgrad, Сербская деспотия
eured: <4> ♀ Ангелина Аранити (Сербская) [Аранити] a. a. 30 Gouere 1520
marvidigezh: 9 Here 1476, Удине, Венецианская республика, замок Белград
douaridigezh: Купиново

Слепой сын Джураджа деспот Стефан Бранкович женился на св. Ангелине.

• http://www.sobesednik.orthodoxy.ru/html/arhiv/1-2_2003/ghizn_1_1-2_03.html

От брака с Ириной Кантакузиной Георгий имел 4 сыновей: умершего в детстве Феодора (1415-1428; его портрет есть на зап. стене диаконника в Грачанице); Григория (1416/17-1459), ослепленного султаном и после безуспешных попыток наследовать отцовский престол принявшего монашество в Хиландаре с именем Герман; Стефана (1420-1476) (см. ниже) и Лазаря (1421-1458), получившего титул деспота еще при жизни отца благодаря браку (1446) с Еленой, дочерью морейского деспота Фомы Палеолога.

Стефан Слепой, изгнанный из Сербии в 1459 г., уехал в Буду, а затем в Албанию, где в 1460 г. женился на Ангелине († 1520), дочери албан. кн. Георгия Арианита Комнина, правителя Эльбасана. Оттуда он переехал в Сев. Италию и вместе с сестрой Екатериной купил (ок. 1465) замок во Фриуле (около г. Удине), названный Белградом, где прожил в нужде 10 лет до самой смерти, не участвуя в политической жизни. Он имел 2 сыновей Георгия (Джордже) (1461-1516), Иоанна (1462-1502) и дочь Марию (ок. 1465-1495). После смерти мужа Ангелина обратилась за покровительством к имп. Фридриху III Габсбургу и получила от него замок Вайтерсфельд в Каринтии. При посредничестве императора в 1485 г. был заключен брак ее дочери Марии с монферратским маркизом Бонифацием V.

• http://www.pravenc.ru/text/Бранковичи.html

ganedigezh: 1421, Byzantinisches Reich
eured: <5> ♀ Елена Фоминична Палеолог [Палеологи] g. 1431 a. a. 7 Du 1473
marvidigezh: 1458, Сербское царство

Herrscher des serbischen Despotats.

Aus seiner Ehe mit Irina Kantakuzina hatte Georg vier Söhne: Feodor (1415–1428), der im Kindesalter starb; sein Porträt befindet sich an der Westwand des Diakonats in Gracanica; Gregor (1416/17–1459), vom Sultan geblendet und nach erfolglosen Versuchen, den Thron seines Vaters zu erben, legte in Hilandar die Mönchsgelübde unter dem Namen German ab; Stephan (1420–1476) (siehe unten) und Lazarus (1421–1458), der zu Lebzeiten seines Vaters dank seiner Heirat (1446) mit Helena, der Tochter des moreanischen Despoten Thomas Palaeologus, den Titel eines Despoten erhielt. Auf Befehl des Despoten Lazarus wurden die Ausmalungen der Kirche fertiggestellt. Heilige Dreifaltigkeit in Gornja Kamenica am Fluss. Trgovischki-Timok (1457). 1975 in der Krypta der Kirche im Dorf. In Slavkovica pod Rudnik, geschaffen und bemalt von B., wurden drei Sarkophage entdeckt: von Despot George, seiner Frau Irene und ihrem Sohn Lazar (Madas D. Slavkovica: Srednjovcekovna tsrkva, srednjovcekovno grobje, grobje despota Đurđa, Đerine i Lazara Brankovića. Kragujevac , 1984) . Im lobenden „Historischen Wort“ des Despoten Stefan (zwischen 1486-1506) wird Irene als Heilige bezeichnet, weitere Belege ihrer Verehrung sind jedoch nicht bekannt. Auf Serbisch. In volksgeschichtlichen Liedern und Legenden sowie in der Ortsnamenkunde wird sie durchgängig „Prokleta Erina“ genannt, was dem allgemein negativen Bild von B. in der Folklore entspricht (mit Ausnahme der Syrervertreter der Sippe).

• http://www.pravenc.ru/text/Бранковичи.html

Стефан Слепой, изгнанный из Сербии в 1459 г., уехал в Буду, а затем в Албанию, где в 1460 г. женился на Ангелине († 1520), дочери албан. кн. Георгия Арианита Комнина, правителя Эльбасана. Оттуда он переехал в Сев. Италию и вместе с сестрой Екатериной купил (ок. 1465) замок во Фриуле (около г. Удине), названный Белградом, где прожил в нужде 10 лет до самой смерти, не участвуя в политической жизни.

• http://www.pravenc.ru/text/Бранковичи.html

ganedigezh: 1450?
eured: <6> ♂ Иван II /Гьон,Джованни/ Георгиевич Кастриоти [Кастриоти] g. 1456? a. a. 2 Eost 1514
marvidigezh: > 1514

У Фомы было четверо детей. Старшая дочь, Елена, ещё ребенком была выдана замуж за Лазаря III Бранковича и родила ему трех дочерей. В 1459 г., вскоре после смерти мужа, она выдала свою старшую дочь Марию за короля Боснии Стефана. Когда турки захватили Боснию, Мария попала в гарем турецкого военачальника, а Елена с двумя младшими дочерьми бежала на остров Левкас. Одна из дочерей, Милица, стала женой правителя Кефаллонии и Левкаса Леонарда III Токко, но несколько месяцев спустя умерла бездетной. Вторая дочь, Ирина, вышла замуж за Иоанна Кастриота, сына Скандербега, и после смерти свекра уехала с мужем в Италию. Потомков императора Мануила Палеолога, доживших до наших дней, можно найти в Южной Италии, в семьях, ведущих свое происхождение от Елены Палеолог и Иоанна Кастриота.

ganedigezh: 1461
marvidigezh: 1516

Стефан Слепой, изгнанный из Сербии в 1459 г., уехал в Буду, а затем в Албанию, где в 1460 г. женился на Ангелине († 1520), дочери албан. кн. Георгия Арианита Комнина, правителя Эльбасана. Оттуда он переехал в Сев. Италию и вместе с сестрой Екатериной купил (ок. 1465) замок во Фриуле (около г. Удине), названный Белградом, где прожил в нужде 10 лет до самой смерти, не участвуя в политической жизни. Он имел 2 сыновей Георгия (Джордже) (1461-1516), Иоанна (1462-1502) и дочь Марию (ок. 1465-1495). После смерти мужа Ангелина обратилась за покровительством к имп. Фридриху III Габсбургу и получила от него замок Вайтерсфельд в Каринтии. При посредничестве императора в 1485 г. был заключен брак ее дочери Марии с монферратским маркизом Бонифацием V.

• http://www.pravenc.ru/text/Бранковичи.html

ganedigezh: 1462, или 1465
eured: <7> ♀ Елена (Илона) Якшич [Якшичи]
marvidigezh: 1503

Стефан Слепой, изгнанный из Сербии в 1459 г., уехал в Буду, а затем в Албанию, где в 1460 г. женился на Ангелине († 1520), дочери албан. кн. Георгия Арианита Комнина, правителя Эльбасана. Оттуда он переехал в Сев. Италию и вместе с сестрой Екатериной купил (ок. 1465) замок во Фриуле (около г. Удине), названный Белградом, где прожил в нужде 10 лет до самой смерти, не участвуя в политической жизни. Он имел 2 сыновей Георгия (Джордже) (1461-1516), Иоанна (1462-1502) и дочь Марию (ок. 1465-1495). После смерти мужа Ангелина обратилась за покровительством к имп. Фридриху III Габсбургу и получила от него замок Вайтерсфельд в Каринтии. При посредничестве императора в 1485 г. был заключен брак ее дочери Марии с монферратским маркизом Бонифацием V.

ganedigezh: 1465
marvidigezh: 1495

Стефан Слепой, изгнанный из Сербии в 1459 г., уехал в Буду, а затем в Албанию, где в 1460 г. женился на Ангелине († 1520), дочери албан. кн. Георгия Арианита Комнина, правителя Эльбасана. Оттуда он переехал в Сев. Италию и вместе с сестрой Екатериной купил (ок. 1465) замок во Фриуле (около г. Удине), названный Белградом, где прожил в нужде 10 лет до самой смерти, не участвуя в политической жизни. Он имел 2 сыновей Георгия (Джордже) (1461-1516), Иоанна (1462-1502) и дочь Марию (ок. 1465-1495). После смерти мужа Ангелина обратилась за покровительством к имп. Фридриху III Габсбургу и получила от него замок Вайтерсфельд в Каринтии. При посредничестве императора в 1485 г. был заключен брак ее дочери Марии с монферратским маркизом Бонифацием V.

• http://www.pravenc.ru/text/Бранковичи.html

eured: <8> ♀ Варвара Франкопан [Франкопаны] a. a. 1508

Дальнейшая судьба династии Б. оказалась связанной с Венгрией. Наследовавший в 1459 г. титул деспота Вук (ок. 1438-1485), внебрачный сын Григория, в 1464 г. получил в Венгрии в пожизненное владение от кор. Матьяша область в Среме с городами Купиново, Ириг и Сланкамен. В то же время в Срем переселилось более 50 тыс. сербов. Вук участвовал во мн. походах Матьяша против турок, а также против чеш. кор. Владислава Ягеллона и имп. Фридриха III Габсбурга. В награду он получил во владение г. Бела-Стена. В народной поэзии он известен как Вук Огненный Змей (Змай). Он вступил в брак с Варварой Франкопан († ок. 1508), дочерью крупного далматинского феодала Сигизмунда Франкопана. Им была возведена ц. свт. Николая в Сланкамене.

• http://www.pravenc.ru/text/Бранковичи.html
• http://www.pagan.ru/slowar/w/wukognezmij0.php

eured: <9> ♂ Stjepan Tomašević Kotromanić [Kotromanic] g. 1438? a. a. 1463

У Фомы было четверо детей. Старшая дочь, Елена, ещё ребенком была выдана замуж за Лазаря III Бранковича и родила ему трех дочерей. В 1459 г., вскоре после смерти мужа, она выдала свою старшую дочь Марию за короля Боснии Стефана. Когда турки захватили Боснию, Мария попала в гарем турецкого военачальника, а Елена с двумя младшими дочерьми бежала на остров Левкас. Одна из дочерей, Милица, стала женой правителя Кефаллонии и Левкаса Леонарда III Токко, но несколько месяцев спустя умерла бездетной. Вторая дочь, Ирина, вышла замуж за Иоанна Кастриота, сына Скандербега, и после смерти свекра уехала с мужем в Италию. Потомков императора Мануила Палеолога, доживших до наших дней, можно найти в Южной Италии, в семьях, ведущих свое происхождение от Елены Палеолог и Иоанна Кастриота.

У Фомы было четверо детей. Старшая дочь, Елена, ещё ребенком была выдана замуж за Лазаря III Бранковича и родила ему трех дочерей. В 1459 г., вскоре после смерти мужа, она выдала свою старшую дочь Марию за короля Боснии Стефана. Когда турки захватили Боснию, Мария попала в гарем турецкого военачальника, а Елена с двумя младшими дочерьми бежала на остров Левкас. Одна из дочерей, Милица, стала женой правителя Кефаллонии и Левкаса Леонарда III Токко, но несколько месяцев спустя умерла бездетной. Вторая дочь, Ирина, вышла замуж за Иоанна Кастриота, сына Скандербега, и после смерти свекра уехала с мужем в Италию. Потомков императора Мануила Палеолога, доживших до наших дней, можно найти в Южной Италии, в семьях, ведущих свое происхождение от Елены Палеолог и Иоанна Кастриота.

ganedigezh: 1477
ganedigezh: 1500

marvidigezh: 1540

titl: принц Албании
titl: венецианский патриций
titl: герцог Сан - Пьетро Галатино
eured: <10> ♀ Адриана из Аквавива-Арагон [Аквавива] a. a. 1568
marvidigezh: 1561

eured: <11> ♂ Карло Минутоло [Минутоло]
marvidigezh: 1569

eured: <12> ♂ Іван Михайлов син Вишневецький [Вишневецькі] g. 1490 a. a. 1542?
eured: <13> ♂ Александр Фёдорович Чарторыйский [Чарторыйские] a. a. 1571
marvidigezh: 13 Gouere 1575

eured: <14> ♂ Федір Андрійович Сангушко [Сангушки] g. 1500? a. a. Du 1547
eured: <15> ♂ Mikołaj Zbaraski [Zbarascy] g. < 1540 a. a. 1574
marvidigezh: C'hwevrer 1578

Миколай Андрійович, православний ~

1) N. Козечанка, православна (перед 1550);

2) Ганна Деспотівна Зеновичівна, православна (1553-1554);

• http://npu.edu.ua/!e-book/book/html/D/iio_kiu_N.Yakovenko-Paralelnui_svit/100.html

titl: князь
micher: 1552 - 1554, староста Каневский
eured: <18> ♀ Елизавета (Эльжбета, Галшка) Острожская (Сангушко, Гурка) [Острожские] g. 19 Du 1539 a. a. Kerzu 1582, І, Острог, брак не признан польским королём
marvidigezh: 3 C'hwevrer 1554, Яромерж, Чехия

• http://www.kanivrada.com.ua/istornaris.htm

marvidigezh: 1564, (zamordowany)

książę

eured: <19> ♂ Иван Шимкович Szklenskі [Шимковичи]
marvidigezh: > 1569
eured: <20> ♂ Миколай VII Радзивіл [Радзивіли]

eured: <21> ♂ Andrzej Sapieha [Sapieha] a. a. 1621
marvidigezh: 1570

titl: князь
eured: <22> ♀ Софія Юріївна Ходкевич (Чарторийська, Сенявська) [Ходкевичі] a. a. > 1602
marvidigezh: 1582

житомирский староста (1574-1582)

eured: <23> ♂ Іван Могила [Могили] g. 1520? a. a. 1570?
marvidigezh: 1614

eured: <24> ♂ Петро Богданів син Загоровський [Загоровські] a. a. 1566

Княгиня.

П. Загоровський займав важливі державні посади від луцького ключника і городничого до маршалка господарського. Активно займався адміністративною, військовою та меценатською діяльністю. Петро Загоровський дуже швидко із дрібного землевласника став одним із найбільших земледержців на Волині. Своїм дітям окрім родового гнізда він залишив ще чотири села і частини шістьох – у Луцькому, три села і частину одного – у Володимирському, частину одного села в Кременецькому повітах. За його сприяння почалася розбудова Загорівського монастиря. Це видно з дарчого запису, у якому вони Петро і Феодора Сангушко (його дружина), дарують монастирю з своїх маєтків с. Волицю, жертвують десятину озимого і житнього хліба, і ловлю риби на річці Хоровській, і ліс на опалення монастиря і монастирські будівлі, а також дохід від млина вилучений у недільний день. Головний фундатор монастиря П. Загоровський побудував замість дерев’яної кам’яну церкву в честь Різдва Божої Матері. Син Петра Загоровського Василь – був відомим володимирським шляхтичем, волиським маршалком і городничим міста Володимира. Своїм характером він сильно відрізнявся від батька. Йому була притаманна на той далекий час освітченість та любов до науки.

http://volodymyrmuseum.com/publications/publikacii-volodymyrmuseum/30-publications/historical/124-shlyakhetnyy-rid-zahorovskykh

Волинський городничий, що згодом дослужився до луцького ключника і маршалка Петро Загоровський вважався у свої часи скоробагатьком.

Історики взагалі порівнюють його з конкістадором, з твердими зубами й загребущими руками, що сам здобуває собі поважне становище в суспільности. Цій же меті служив вдалий шлюб – через свого тестя, володимирського старосту Федора Сангушка статки “конкістадора” ще збільшились.

• http://tutbuv.com/?p=3095

ganedigezh: 1560?
titl: княжна
eured: <26> ♂ Януш Заславский [Заславские] g. 1562 a. a. 4 Eost 1629
marvidigezh: 1602

ganedigezh: 1565
titl: księżniczka
eured: <27> ♂ Stanisław Radzimiński [Radzimińscy] a. a. 1590 ≤ ? ≤ 1591
eured: <28> ♂ Олександр Семенович Пронський [Пронські] a. a. 1595
eured: <29> ♂ Анжей Лещинский [Лещинские] g. 1559 a. a. 1606
marvidigezh: 1598

Був'одружиний з княжною Федорою Романівною Сангушко (2112,s.403).

• http://litopys.org.ua/dynasty/dyn34.htm

eured: <30> ♀ Маруша Миколаєва Дочка Збаразька (Загоровська) [Збаразькі] a. a. < 1620
marvidigezh: 1577

В релїґійно-моральний сьвітогляд, і більше — взагалї в культурно-побутові відносини середини XVI в. введуть нас кілька тестаментів 1560-1570-х рр. (в пізнїйші часи, вісїмдесяті-девятдесяті роки, коли вже прокидаєть ся новий релїґійний рух, на разї не заходжу). Беру тестаменти двох волинських панів: Петра Загоровського, городничого й ключника луцького потім маршалка господарського († 1566) і його сина Василя, каштеляна волинського († 1577) і воєводи волинського кн. Богуша Корецького († 1576); вони тим цїннїйші, що людей від яких вони походять, ми знаємо досить добре).

• http://izbornyk.org.ua/hrushrus/iur60403.htm

На початку XVI ст. Загоровські стають великими землевласниками і отримують значні привілеї. Найвідомішими особами з цього знатного роду є сини Богдана Загоровського: Петро, Іван і Олехно. Серед трьох братів найбільшу славу здобув Петро Загоровський (р. н. невідомий – 1566р.) від якого й почалося швидке піднесення роду.

П. Загоровський займав важливі державні посади від луцького ключника і городничого до маршалка господарського. Активно займався адміністративною, військовою та меценатською діяльністю. Петро Загоровський дуже швидко із дрібного землевласника став одним із найбільших земледержців на Волині. Своїм дітям окрім родового гнізда він залишив ще чотири села і частини шістьох – у Луцькому, три села і частину одного – у Володимирському, частину одного села в Кременецькому повітах. За його сприяння почалася розбудова Загорівського монастиря. Це видно з дарчого запису, у якому вони Петро і Феодора Сангушко (його дружина), дарують монастирю з своїх маєтків с. Волицю, жертвують десятину озимого і житнього хліба, і ловлю риби на річці Хоровській, і ліс на опалення монастиря і монастирські будівлі, а також дохід від млина вилучений у недільний день. Головний фундатор монастиря П. Загоровський побудував замість дерев’яної кам’яну церкву в честь Різдва Божої Матері.Син Петра Загоровського Василь – був відомим володимирським шляхтичем, волиським маршалком і городничим міста Володимира. Своїм характером він сильно відрізнявся від батька. Йому була притаманна на той далекий час освітченість та любов до науки.

Він так само як і батько швидко просувався по сходах державної служби. Був збирачем державних податків на Волині та дослужився до брацлавського каштеляна. В 1560 р. був у складі польського посольства до Москви. Основне помешкання Василя Петровича Загоровського було у селі Суходоли. А до його маєтностей окрім Суходіл належали село Дігтів, Перевалки, двір іллінський під Володимиром, двір тишковицький і частина двору в Острівці.На початку 1576р. розлетілася страшна звістка по Волині – кримський хан Магомет-Гірей веде орду на Волинь. До Володимира було направлено 4000 татар із Мамай-Мурзою на чолі. Василь Загоровський відправив жінку з дітьми до володимирського замку, а сам у складі невеликого ополчення вступив у бій з татарами, де й був узятий в полон. Татари вимагали викуп за Загоровського 500 червінців. Але таку суму ні родичі ні друзі не заплатили. Відчуваючи свою смерть в неволі у 1577р. пише свій «Духовний заповіт» в якому він детально описує як розпоряджатися його статками, приділяє увагу і вихованню дітей і культурно-освітній діяльності. Заповіт дуже цікавий, адже це повчання дорогоцїнне як образ тодїшнього побуту, і як відгомін тих думок, «знатних людей» тодїшньої української суспільності. Особлива увага в заповіті присвячується дітям. Пише: «Коли ж дітям моїм Бог милостивий дасть по сім літ, то її милість дядина моя має способити дяка добре вченого і чесного…дати їм учити в моїм домі або в церкві св. Іллі у Володимирі руської науки в Святому письмі».«Духовний заповіт» Василя Загоровського – цеперший відомий юридичний документ в історії української освіти XVI ст.

За часом він з’явився раніше заповіту Галшки Гулевичівни та Петра Сагайдачного, які заповідали майно братствам та школам.Вдова Василя Загоровського Маруша активно боролася проти спроб греко-католицького єпископа Іпатія Потія захопити церкву св. Іллі в Володимирі.Один із нащадків Василя Загоровського Ієронім навчався в Люблінській колегії для єзуїтів. У 1599р. вступив до єзуїтського ордену. Згодом викладає у Львові та Ярославі. У 1613р. він починає боротьбу із єзуїтами. Ієронім розіслав чимало листів до впливових осіб Речі Посполитої, в яких писав, що єзуїти обманом затягують молодих людей до свого ордену. Єзуїтський панфлет Ієроніма Загоровського «Приватні вказівки» («Monita privata Societatis Juzu») потрапляє до католицького «Індексу заборонених книг». Та не зважаючи на ці заборони панфлет продовжував передаватись, був опублікований майже всіма європейськими мовами і передавався аж до кінця XVIII ст. Один із Загоровських - Григорій був протонотарієм митрополита М. Рогози. У 1596 р. Григорій стає полоцьким греко-католицьким епископом. Під час служби в нього стався напад епілепсії.Ще одним волинським паном був Андрій Загоровський. До наших днів зберігся його будинок, що знаходиться поблизу Луцького замку. Будинок мав різні назви в залежності від того хто в ньому проживав. Відомі такі назви як палац Юрія Фальчевського (луцького католицького єпископа), дім Пузини (луцького православного єпископа). За переказом на цьому місці колись стояла дерев’яна замкова башта, в якій допитували в’язнів. Споруджуючи свій будинок, Андрій Загоровський прибудував його до частини цегляного муру Окольного замку. Загоровські не лише одружувалися з жінками із знатного роду але й віддавали своїх дочок за княжих синів.

Галина Василівна Загоровська була заміжня за рідним племінником Дмитра Вишневецького – Костянтином, який як відомо, дослужився до посади руського воєводи.Варвара Загоровська стала дружиною князя Івана Кунцевича-Булиги, черкаського підстарости. Через деякий час дружина і чоловік прийняли чернецтво. Іван Кунцевич став настоятелем Запорізького Трахтемирівського монастиря. Він разом із П. Сагайдачним боровся за відновлення православної ієрархії. У 1620р. патріарх Єрусалимський Теофан висвятив Івана Кунцевича на єпископа Володимирського і Берестейського, та через опір польської влади він так і не посів кафедри.Син Варвари та Івана Максим Булига (р. н. невідомий – 1687р.) став відомим козацьким ватажком. У 1644р. дослужився до посади уманського полковника, був наказовим гетьманом Війська Запорозького. Шляхетний рід Загоровських був пов'язаний родинними зв’язками з князями Вишневецькими, Збаразькими, Кунцевичами-Булигами, Сангушками та Чортирийськими. В «Помянику Загоровських», що знаходився до 1914р. в старозагорівській Свято-Успенській церкві, налічувалося 23 князі і княгині.То ж можна з впевненістю говорити, що незважаючи на певну роздільність родини Загоровських в релігійних поглядав вона залишила помітний слід в історії нашого волинського краю. Були серед Загоровських і хороші господарі, і відомі державні та релігійні діячі. Та найбільше вони прославилися меценацтвом.

• http://volodymyrmuseum.com/publications/publikacii-volodymyrmuseum/30-publications/historical/124-shlyakhetnyy-rid-zahorovskykh

titl: 1587 - 1589, Молдова, Митрополит молдовський

Був прихильником зближення з Римом

ganedigezh: Молдовське воєводство, Турецьке царство
titl: Хотин, Турецьке царство, Паркалаб хотинський
titl: Сучава, Турецьке царство, сучавський воєвода
eured: <31> ♀ Марґарет [?]
titl: 1601 - 1602, Волоське воєводство, Турецьке царство, волоський воєвода
titl: 1606 - 1607, Молдовське воєводство, Турецьке царство, молдовський воєвода
marvidigezh: Here 1607, Молдовське воєводство, Турецьке царство, отруєний

ganedigezh: Корона Польська, Річ Посполита
marvidigezh: 5 Genver 1609, Володимир, Руське царство, повішений

Филипп Белоцерковский, брат Федора Наливайко (повешенного во Владимире 5 января 1609 года), упоминается в 1612 году, в полку Петра Велегловского.

• http://forum.vgd.ru/297/25052/0.htm

eured: <32> ♂ Вацлав Михайлович Боговитин-Шумбарський [Боговитини]

Софія Михайлівна, дочка Михайла Олександровича, православна — Вацлав Боговитин-Шумбарський, православний (перед 1589).

• http://keenander.narod.ru/yakovenko/yak03.htm

Старшими синами Петра Богдановича від другого шлюбу були Іван і Федір, які у 1571 р. мали вже «лета дорослые», а «меншая братя» Михайло, Андрій і Олександр були ще малими. Після смерті батьків, матері Федори Федорівни Санґушківни (померла між 1567–1569 рр.) та батька (бл. 1571 р.), саме Федора обдарувала Софія Янушівна Заславська, «знаючи з молодости лет а иж по сес час неотменную службу и склонност ку собе братанича небожчика пна малжонка моего пна Александра Загоровского его мл. пна Федора Петровича Загоровского .. даровала ... двесте коп грошей личбы литовское на двох частех именя моего Островецкого, мн­ jт небожчика пна малжонка моего листом его мл. записаного». Як старший у родині він став опікуном молодших братів. Проте, оскільки він зловживав опікунськими правами, брати поскаржилися, що «по смерти небожчика Петра Загоровского, отца своего и их, яко брат старший, взявши до рук своих и в опеку свою вси именья лежачие отчизные и заставные, такъ же всю маетность рухомую и нерухомую ... на одного себе ку пожитку своему брал .... поутрочалъ и роспрошил и праве вси именя и маетност, по небожчику их имъ всим сполне належачие, ку великой кривде и шкоде а знищеню поутрочал». Тож за листом короля Стефана Баторія від 14 серпня 1578 р. він був позбавлений права опіки над молодшими братами: «моцью звирхности ншое гсдръское водле права посполитого тую опеку от тебе взявши инъшого опекуна ... до лет их дали». Новим опікуном недорослих братів було призначено луцького старосту, ключника і городничого Олександра Жоравницького.

Невідомо з ким був одружений Михайло Петрович, але його дочка Варвара Михайлівна була видана за князя Івана Дмитровича Курцевича Булигу.

• http://www.ualogos.kiev.ua/toprint.html?id=2737

Один із наймолодших синів Петра Богдановича Олександр Петрович одружився з представницею знаного волинського роду, дочкою луцького старости, ключника і городничого Олександра Марковича Жоравницького і Ганни Іванівни Борзобагатянки Красенської – Олександрою. 1590 р. молоде подружжя позивалося до брата Олександри, луцького старостича Марка Жоравницького, щодо «неотдане посагу и выправы ведле права прирожоного, што еи належало, невыделенъе четвертое части именя Блудова и десятины» [13, ф. 26, оп. 1, спр 7, арк. 118–118 зв.; спр. 11, арк. 151 зв.–152]. Олександр Загоровський жив ще у 1624 р., він фіґурує в актах луцького ґродського суду [27, 447–446]. У нього залишилося щонайменше двоє синів – Андрій і Петро.

• http://www.ualogos.kiev.ua/toprint.html?id=2737

titl: княжна
eured: <33> ♂ Maksymilian Przerembski [Przrembski]
eured: <34> ♂ Ян Щасний Гербурт [Гербурти] g. 25 Genver 1547 a. a. 31 Kerzu 1616, І

marvidigezh: Молдовське воєводство, Турецьке царство

ganedigezh: Корона Польська, Річ Посполита

ganedigezh: Корона Польська, Річ Посполита
marvidigezh: Корона Польська, Річ Посполита

ganedigezh: Корона Польська, Річ Посполита

ganedigezh: Турецьке царство
marvidigezh: Турецьке царство

ganedigezh: ~ 1579
niver a vugale: 8
titl: князь
eured: <35> ♀ Евфросинья (Eufrozyna) Янушевна Острожская (Заславская) [Острожские] g. > 1582 a. a. 1628, ?1622
micher: 1605 - 1613, каштелян Волынский
micher: 1609 - 1627, староста Житомирский
micher: 1615 - 1628, воевода Брацлавский
micher: 1628 - 1629, воевода Киевский
marvidigezh: 14 Du 1629, Львов
douaridigezh: костёл св.Ивана Крестителя, Заслав (ныне Изяслав, Хмельницкая область, Украина)

12 лет обучался в университетах Зап.Европы, перед 1627 перешёл в католичество; с 1620- второй ординат Острожский: получил во владение 80 городов ( в т.ч.и Дубно) и местечек, 2760 сёл, 900 тыс.злотых, 600 тыс.червоных злотых и добра на 700 тыс. Умер во Львове во время съезда униатов (греко-католиков).

ganedigezh: 1581
eured: <36> ♂ Władysław Мышковский(Myszkowski) [Мышковские] g. 1600 a. a. 1658
eured: <37> ♂ Максимилиан Пшерембский [Пшерембские]
eured: <38> ♂ Ян Чарнковский [Чарнковские]
eured: <39> ♂ Станислав Ревера Потоцкий [Потоцкие] g. 1579 a. a. 27 C'hwevrer 1667
marvidigezh: 1665

ganedigezh: 1586?
eured: <40> ♀ Helena Leśniowolska (Radzimińska, Stadnicka, Kiszka) [Leśniowolscy]
marvidigezh: > 1605

ganedigezh: 1588
eured: <42> ♂ Рафал Лещинский [Лещинские] g. Here 1579 a. a. Meurzh 1636
marvidigezh: 1635

ganedigezh: 1590?, Корона Польська, Річ Посполита
eured: <43> ♂ Стефан Потоцкий [Потоцкие] g. 2 Meurzh 1568 a. a. 5 Meurzh 1631, Корона Польська, Річ Посполита
marvidigezh: 10 Kerzu 1638, Корона Польська, Річ Посполита

ganedigezh: 1590
titl: княжна Молдавская
eured: <44> ♂ Самійло Юхимович Корецький [Корецькі] g. 1586? a. a. 27 Mezheven 1622
marvidigezh: 1618, умерла вскоре после родов дочери

ganedigezh: 1592
titl: князь
marvidigezh: 1636

староста Владимирский (укр.-Володимирський)

ganedigezh: 1596
marvidigezh: 1661

Моисе Могила (молд. Moise Movilă, Мойсе (Моисей) Мовилэ; 1596—1661) — господарь Молдавского княжества с 29 апреля 1630 по 5 декабря 1631 года и с 25 июня 1633 по апрель 1634 года. Моисе был сыном Симиона Могилы и братом Михаила Могилы. Получил право на молдавский престол от Османской империи посредством интриг и взяток. Был смещён в 1634 году в результате интриг Василия Лупу. Моисе Могила бежал в Польшу, где умер в 1661 году.

marvidigezh: 1613

Помер у 1613 р. (2112, s.403).

• http://litopys.org.ua/dynasty/dyn34.htm

titl: князь
eured: <45> ♀ Анна Потоцкая (Гольская, Заславская, Корецкая) [Потоцкие] g. 1593? a. a. 1623, 2-й муж
marvidigezh: 1615

titl: княжна
eured: <46> ♂ Ян Остророг [Остророги] g. 1561 a. a. 1622
marvidigezh: 1622 ≤ ? ≤ 1626

marvidigezh: > 1638

Помер після 1638 р. (2112, s.403). З його смертю ця гілка Пронських вигасла. Інші гілки князів Пронських вигасли у XVII-XVIII ст.

• http://litopys.org.ua/dynasty/dyn34.htm

Його Світлості Октавіану Олександру, князю Пронському, владиці Берестечка і Рязані та ін. всемилостивійшому панові моєму

Скільки разів, ясновельможний князе, я брав участь у твоїх дружніх бесідах, якими ти мене милостиво удостоював, обговорюючи питання теології й історії, стільки разів я мовчазно слухав тебе і захоплювався героїчною душею твоєю, і не можу не пригадати той божественний вислів: «Великий принцип доблесті [полягає в тому], щоб, поступово загартовуючи душі, спочатку змінювати зриме і минуще, щоб потім цим можна було зневажити. Яким м’яким є той, кому люб’язна батьківщина, стійким є той, кому увесь світ — батьківщина, і досконалим є той, кому світ — чужина». Тому що, залишаючи батьківщину, яка любовно виховувала тебе до юнацького віку в ясновельможні правителі, з Юлієм, братом твоїм єдиним, котрого Господь от уже два роки тому, як призвав до небесної батьківщини, у Марселі, ти досяг не тільки віддалених земель Польщі, а й найвіддаленіших країв Німеччини, де, часто відвідуючи лекції, диспути і промоції багатьох прославлених докторів, якими колись був досить знаменитий Базель, куди ти от уже кілька років поспіль приїжджаєш з таким бажанням учитися славним справам, щоб у тих церквах, що Господь у величезних володіннях твоїх обрав почеснійшими для Себе, ми могли б по праву зрадіти, що в них буде благодійник, настільки обдарований у доблесті і вченості; з великою радістю оглянув ти і Францію, Італію та Іспанію аж до Балеарських островів, щоб величчю розуму твого з перших рук одержати унікальне і чудове знання мов, а також вдач і законів цих країн.

А найдійовішим стимулом для таких героїчних справ було благоговіння перед пам’яттю твоїх предків. Адже який, Господи, був батько прадіда твого Рюрик, наймогутніший князь усієї Русі, що залишив дванадцятьом своїм синам сім найбільших князівств, а саме: Київське, Володимирське, Галицьке, Чернігівське, Переяславське, Рязанське та Пронське.

Прапрадід твій, що володів Рязанським та найславнійшим Пронським князівством, залишив нащадкам ясновельможне ім’я «Пронський». Прадідові твоєму, Георгію Пронському, Казимир Великий, король польський, зробив ту честь, що, коли князя полонили татари, він звільнив його, відправивши авґустійше посольство, і з усілякими почестями перепровадив до Литви, до Вільни, і відправив його з військом на московитів, а за здобуту перемогу й інші видатні заслуги перед батьківщиною і допомогу всьому королівству дарував йому величезні володіння. Одружений він був на ясновельможній княгині Соломерській, прославленій героїні.

Брат його, якому він щиросердно відшкодував збиток, заподіяний при поділі спадщини, був одружений на сестрі великого князя московського, від якої мав двох синів. Потім у минулому сторіччі один з них, на свої кошти спорядивши три тисячі вершників, повів їх на допомогу великому князеві московському проти Стефана Баторія.

Ці два брати, як і їхні предки, називалися великими князями пронськими, як видно з багатьох договорів і привілеїв литовської канцелярії, тому що князі пронські укладали договори і союзи з королями Польщі.

Прапрадід твій Гліб взяв у дружини дочку тіуна віленського з роду Підбипентів. Він загинув біля Мінська в найжорстокішій битві з татарами.

Прадід твій, засновник міста Біла Церква, за надання різних послуг державі Польській був визнаний гідним воєводства київського і багатьох префектур у сторонах руських.

Дід твій, Фрідріх, воєвода київський, був одружений на дочці Богуша Боговитиновича, скарбника Великого князівства Литовського, великої людини, досить шанованої іноземними государями. Сестра її спочатку була дружиною Тенчинського, воєводи краківського, а потім за віленським князівським воєводою Радзивіллом. Від нього, з волі Божої, народила вона Іоанна, який помер у Данії, і ясновельможних князів Слуцьких, а саме: Георгія, Симона та Олександра.

Зятем цього діда твого був славетніший сенатор вашого королівства п. Іоанн Зборовський, каштелян гнізненський, сили якого добре прислужилися королеві Стефану Баторію в Гданській битві.

Батько ж твій, Олександр, князь Пронський, майже усе своє отроцтво і юність провів за межами батьківщини, віддавши природної схильності до вивчення мов, образотворчих мистецтв і вдач та різних доблестей, а тому він був усе життя меценатом і заступником не тільки словесності й письменників, а й взагалі будь-якої корисної науки, чим викликав загальне замилування; коли ж він досяг зрілого віку, початку героїчних доблестей його, то при дворі Карла IX, короля франків, наче у найбільшому театрі світу, являв видовища різним народам.

Повернувшись до Польщі, під час обрання нового короля, за любов до батьківщини і за божественну досконалість вищих доблестей, яким дивувалися всі герольди короля, він був введений до сенату, призначений каштеляном тракайським і по одностайній згоді Великого князівства Литовського обраний леґатом до Франції з воєводою віленським, щоб просити короля Генріха стати правителем королівства Польського. Не було жодної людини у всій Польщі, що не знала би, яку він здобував у нього милість.

Яким ревним був він до будь-яких завдань батьківщини, тому свідченням є Полоцьк, Псков та ін., адже, на свої кошти спорядивши досить численне військо, він привів його до короля Стефана. Не було жодної татарської навали, якому він не протистояв би своїм героїчним фронтом, захищаючи благоденство батьківщини не тільки порадами, а й з мечем у руках. Свідченням тому уся Волинь і Русь; свідченням тому Олисько, де зі своїм невеликим загоном воїнів і придворних він напав на татарські когорти і, по дві години битви, між іншим, своїми руками вбив одного татарського Поліфема, який люто оборонявся, і здобув перемогу.

Славить ясновельможне ім’я цього Олександра Рідка, де він захопив безліч ворогів. Трофеї можна бачити в Берестечку. Відомо й багато інших місць, де татари не дрімали, знаючи, що герой Пронський неподалік.

Одним словом, благочестивіший батько твій добре прислужився не тільки батьківщині, а й усьому світові християнському і нерідко утихомирював варварів-поган. Не зупиняли його великі витрати, не щадив він своєї голови. Усі труди свої і людей своїх присвячував він Господові і батьківщині, а душа його була сповнена віри.

Гідні найбільшої хвали сліди, залишені предками твоїми, щоб ти йшов по них до бажаної твоєї мети. Так додасть тобі мужності і підбадьорить тебе приклад славного і великого героя п. Рафаеля Лещинського, графа лешненського і пp., воєводи брестського і куявського, каштеляна вислицького та ін., який серед знаті королівства вашого більш усіх виділявся доблестю, освіченістю і завзятим прагненням невпинно рухатися уперед на славу Божу, заради спокою церкви і процвітання держави.

А оскільки, ясновельможний князе, ти дотепер із всією уважністю спостерігав за звичаями і вдачами німців, французів,. італійців і іспанців, а після повернення твойого на батьківщину, про яке нині замислюєшся, тобі напевно доведеться боротися часом з татарами та московитами, побажав я твір цей, у якому правдиво описується життя цих ворогів, заслужено. адресувати і присвятити славному імені твоєму. Перша книжечка вийшла в 1550 р. для Сиґізмунда-Авґуста, короля польського, друга була набрана в 1580 р. для князя слуцького Олександра. Обидва рукописи опинилися в одного приятеля серед найвідоміших творів, присланих колись з Польщі для видання нашому друкареві Петрові Перне.

Прийми ж муз, колись присвячених великому королеві і князеві, родичеві твоєму, прийми муз воскреслих, колись посланих з Польщі до Базеля, щоб вони побачили світ. Так постеле Бог-охоронець благий і велике знамення, що я щасливо. передбачав, що геній цього творіння лише з тобою й осінений ясновельможним ім’ям твоїм побажає повернутися на Батьківщину. Бажаю здраствувати, ясновельможний князе!

Базель, жовт.-кал., 1614 р.

Цілковито відданий Вашій Світлості Йоганн Яків Ґрассер, пфальцграф

• http://litopys.org.ua/mlytvyn/mlyt01.htm#f1

Александр Могила (молд. Alexcandru Movilă, Александру Мовилэ) — господарь Молдавского княжества 12 (22) ноября 1615 — 23 июля (2 августа) 1616. Второй сын Иеремии Могилы и Елизаветы. Взошёл на престол в 14-летнем возрасте после поражения Стефана Томши от поляков. После разлада между поляками и Османской империей, турки смещают Александра, передают власть Раду Михне, а Александра с матерью и братом Богданом берут в плен и отправляют в Константинополь, где они принимают ислам.

eured: <47> ♂ Константин Вишневецкий [Вишневецкие] g. 1564 a. a. 1641

Галина Василівна Загоровська була заміжня за рідним племінником Дмитра Вишневецького – Костянтином, який як відомо, дослужився до посади руського воєводи.

• http://volodymyrmuseum.com/publications/publikacii-volodymyrmuseum/30-publications/historical/124-shlyakhetnyy-rid-zahorovskykh

eured: <48> ♂ Іван Дмитрієв син Йосип Ієзекіїл Курцевич-Булига [Курцевичі] g. 9 Kerzu 1589 a. a. >15 Mezheven 1642

Галина Василівна Загоровська була заміжня за рідним племінником Дмитра Вишневецького – Костянтином, який як відомо, дослужився до посади руського воєводи.Варвара Загоровська стала дружиною князя Івана Кунцевича-Булиги, черкаського підстарости. Через деякий час дружина і чоловік прийняли чернецтво. Іван Кунцевич став настоятелем Запорізького Трахтемирівського монастиря. Він разом із П. Сагайдачним боровся за відновлення православної ієрархії. У 1620р. патріарх Єрусалимський Теофан висвятив Івана Кунцевича на єпископа Володимирського і Берестейського, та через опір польської влади він так і не посів кафедри.Син Варвари та Івана Максим Булига (р. н. невідомий – 1687р.) став відомим козацьким ватажком. У 1644р. дослужився до посади уманського полковника, був наказовим гетьманом Війська Запорозького. Шляхетний рід Загоровських був пов'язаний родинними зв’язками з князями Вишневецькими, Збаразькими, Кунцевичами-Булигами, Сангушками та Чортирийськими. В «Помянику Загоровських», що знаходився до 1914р. в старозагорівській Свято-Успенській церкві, налічувалося 23 князі і княгині.То ж можна з впевненістю говорити, що незважаючи на певну роздільність родини Загоровських в релігійних поглядав вона залишила помітний слід в історії нашого волинського краю. Були серед Загоровських і хороші господарі, і відомі державні та релігійні діячі. Та найбільше вони прославилися меценацтвом.

• http://volodymyrmuseum.com/publications/publikacii-volodymyrmuseum/30-publications/historical/124-shlyakhetnyy-rid-zahorovskykh