Matthaios Asanes Kantakuzenos g. 1325? a. a. 1391 - Taolenn an diskennidi
Ur pennad tennet eus Rodovid BR, ar c'helc'hgeriadur digor.
В 1341 году Матфей женился на Ирине Палеолог, внучке императора Андроника II. Во время войны 1341—1347 годов между его отцом и Палелогами, Матфей был одним из военачальников Иоанна Кантакузина. После восшествия Иоанна VI на византийский престол в 1347 году Матфей, разгневанный, что отец не объявил его своим наследником, самовольно присвоил земли в восточной Фракии[1]. В 1352 году Иоанн Кантакузин отдал Матфею в удел Адрианополь. В апреле 1353 года отец провозгласил Матфея своим и Иоанна V Палеолога соправителем. Патриарх Каллист I отказался короновать сына Кантакузина и был смещён императором с патриаршего престола.
Коронация Матфея состоялась лишь в феврале 1354 года при новом патриархе Филофее.
После отречения Иоанна VI от престола в 1354 году Матфей в течение ещё трёх лет отражал натиск Иоанна V и его союзников — сербов, болгар и турок. В 1357 году сербскому полководцу Воихне удалось взять Матфея в плен. Иоанн V Палеолог потребовал отречения Матфея от престола в Адрианополе. Палеолог оставил соперника в живых, удовлетворившись его отречением от престола.
В 1361 году Матфей перебрался в Морею к своему брату — морейскому деспоту Мануилу Кантакузину. В 1380 году после смерти своего брата Матфей сам получил титул деспота Мореи. В последние годы жизни Матфей раздавал хрисовулы от своего имени и подписывался как василевс ромеев.2
21/2 <1+1> ♂ Дмитрий I Кантакузин [Кантакузины]titl: правитель Морейского деспотата в 1383 году, севастократор
marvidigezh: 1384
3
71/3 <2> ♂ Георгий Палеолог Кантакузин [Кантакузины]darvoud all: византийский аристократ, учёный и авантюрист
marvidigezh: 1456 - 1459
eured: <2> ♂ Đurađ Branković [Branković] g. 1377? a. a. 24 Kerzu 1458
marvidigezh: 1457
От брака с Ириной Кантакузиной Георгий имел 4 сыновей: умершего в детстве Феодора (1415-1428; его портрет есть на зап. стене диаконника в Грачанице); Григория (1416/17-1459), ослепленного султаном и после безуспешных попыток наследовать отцовский престол принявшего монашество в Хиландаре с именем Герман; Стефана (1420-1476) (см. ниже) и Лазаря (1421-1458), получившего титул деспота еще при жизни отца благодаря браку (1446) с Еленой, дочерью морейского деспота Фомы Палеолога. По заказу деспота Лазаря были выполнены росписи ц. Св. Троицы в Горня-Каменице на р. Трговишки-Тимок (1457). В 1975 г. в крипте церкви в с. Славковица под Рудником, созданной и расписанной Б., были обнаружены 3 саркофага: деспота Георгия, его жены Ирины и их сына Лазаря (Мадас Д. Славковица: Средњовековна црква, средњовековно гробље, гробови деспота Ђурђа, Jерине и Лазара Бранковића. Крагуjевац, 1984). В похвальном «Слове историческом» деспоту Стефану (между 1486-1506) Ирина названа святой, однако др. свидетельства ее почитания неизвестны. В серб. народных исторических песнях и преданиях, а также в топонимике она устойчиво именуется «проклета Ерина», что соответствует общему негативному образу Б. в фольклоре (за исключением сремских представителей рода).
marvidigezh: 1453
marvidigezh: 1463
eured: <3> ♂ w David of Trebizond - [Komnenos] g. 1408? a. a. 1 Du 1463
marvidigezh: 1463
4
131/4 <6+3> ♀ Дочь Давида Великая Комнина [Комнины] 92/4 <3+2> ♂ Федор Бранкович [Бранковичи]marvidigezh: 1428
marvidigezh: Kerzu 1459
eured: <5> ♂ Murad II [Osman] g. Mezheven 1404 a. a. 3 C'hwevrer 1451
marvidigezh: 14 Gwengolo 1487
eured: <6> ♀ Ангелина Аранити (Сербская) [Аранити] a. a. 30 Gouere 1520
marvidigezh: 9 Here 1476, Удине, Венецианская республика, замок Белград
douaridigezh: Купиново
От брака с Ириной Кантакузиной Георгий имел 4 сыновей: умершего в детстве Феодора (1415-1428; его портрет есть на зап. стене диаконника в Грачанице); Григория (1416/17-1459), ослепленного султаном и после безуспешных попыток наследовать отцовский престол принявшего монашество в Хиландаре с именем Герман; Стефана (1420-1476) (см. ниже) и Лазаря (1421-1458), получившего титул деспота еще при жизни отца благодаря браку (1446) с Еленой, дочерью морейского деспота Фомы Палеолога.
Стефан Слепой, изгнанный из Сербии в 1459 г., уехал в Буду, а затем в Албанию, где в 1460 г. женился на Ангелине († 1520), дочери албан. кн. Георгия Арианита Комнина, правителя Эльбасана. Оттуда он переехал в Сев. Италию и вместе с сестрой Екатериной купил (ок. 1465) замок во Фриуле (около г. Удине), названный Белградом, где прожил в нужде 10 лет до самой смерти, не участвуя в политической жизни. Он имел 2 сыновей Георгия (Джордже) (1461-1516), Иоанна (1462-1502) и дочь Марию (ок. 1465-1495). После смерти мужа Ангелина обратилась за покровительством к имп. Фридриху III Габсбургу и получила от него замок Вайтерсфельд в Каринтии. При посредничестве императора в 1485 г. был заключен брак ее дочери Марии с монферратским маркизом Бонифацием V.
eured: <7> ♀ Елена Фоминична Палеолог [Палеологи] g. 1431 a. a. 7 Du 1473
marvidigezh: 1458, Сербское царство
Aus seiner Ehe mit Irina Kantakuzina hatte Georg vier Söhne: Feodor (1415–1428), der im Kindesalter starb; sein Porträt befindet sich an der Westwand des Diakonats in Gracanica; Gregor (1416/17–1459), vom Sultan geblendet und nach erfolglosen Versuchen, den Thron seines Vaters zu erben, legte in Hilandar die Mönchsgelübde unter dem Namen German ab; Stephan (1420–1476) (siehe unten) und Lazarus (1421–1458), der zu Lebzeiten seines Vaters dank seiner Heirat (1446) mit Helena, der Tochter des moreanischen Despoten Thomas Palaeologus, den Titel eines Despoten erhielt. Auf Befehl des Despoten Lazarus wurden die Ausmalungen der Kirche fertiggestellt. Heilige Dreifaltigkeit in Gornja Kamenica am Fluss. Trgovischki-Timok (1457). 1975 in der Krypta der Kirche im Dorf. In Slavkovica pod Rudnik, geschaffen und bemalt von B., wurden drei Sarkophage entdeckt: von Despot George, seiner Frau Irene und ihrem Sohn Lazar (Madas D. Slavkovica: Srednjovcekovna tsrkva, srednjovcekovno grobje, grobje despota Đurđa, Đerine i Lazara Brankovića. Kragujevac , 1984) . Im lobenden „Historischen Wort“ des Despoten Stefan (zwischen 1486-1506) wird Irene als Heilige bezeichnet, weitere Belege ihrer Verehrung sind jedoch nicht bekannt. Auf Serbisch. In volksgeschichtlichen Liedern und Legenden sowie in der Ortsnamenkunde wird sie durchgängig „Prokleta Erina“ genannt, was dem allgemein negativen Bild von B. in der Folklore entspricht (mit Ausnahme der Syrervertreter der Sippe).
marvidigezh: 1470?
5
291/5 <12+7> ♀ Ирина Лазаревна Бранкович [Бранковичи]eured: <9> ♂ Иван II /Гьон,Джованни/ Георгиевич Кастриоти [Кастриоти] g. 1456? a. a. 2 Eost 1514
marvidigezh: > 1514
marvidigezh: 1516
marvidigezh: 1495
marvidigezh: 1483
Il fut le fils de Mamia de Gourie.
Il accorda son appui à Bagrat II d'Iméréthie, prétendant au trône de Géorgie sous le nom de Bagrat VI et à l'atabeg de Samtskhé Qvarqvaré ou Kvarkvaré III Jakéli contre Georges VIII, roi de Géorgie. En récompense, l'atabeg Qvarqvaré lui céda ses droits sur les provinces d'Adjara et du Lazistan.
1469-1483, il fut eristavi de Gourie.
Il soutint la rébellion de son parent l'eristavi d'Odishi Vameq II Dadiani de Mingrélie détériorant ses relations avec le roi Bagrat VI.
1478-1479, il refusa, tout comme l'eristavi Vameq II Dadiani, de reconnaître le successeur du roi Bagrat VI, Alexandre II d'Iméréthie et ils aidèrent son rival, le futur Constantin II de Géorgie à s'emparer de l'Iméréthie.
6
431/6 <29+9> ♂ Константин Кастриоти [Кастриоти]ganedigezh: 1500
titl: 1491 - 1512, Мтавар Гурии
marvidigezh: 1512
Вассалами Гуриели были местные гурийские князья: Гугунава, Мачутадзе, Максименишвили, Накашидзе, Тавдгиридзе, Шаликашвили, Зедгенидзе и Эристави-Шервашидзе. Кстати, ядром владений Накашидзе были земли к западу от Озургети - в частности село Горианта, где по сей день стоит их фамильный храм, и село Цихисперди, где раньше стоял замок.
В 1681 году князь Гиоргий Гуриели сумел стать даже царем Имерети, но в 1683 турки сместили его. Гиоргий пытался сопротивляться, но в итоге погиб в 1684 в сражении при Рокити. Его сын Мамия становился царем Имерети три раза: в 1701-02, 1711 и 1713.
С начала 16 века с юга начали наступать турки, которые понемногу завоевали всю Аджарию. Гурия оказалась в сложном положении и вынуждена была уйти в подчинение Мингрелии. В 1723 году князья Гуриели окончательно потеряли Батуми. Турецкие набеги привели к тому, что княжество обезлюдели и к 1770 в нем проживало всего 5-6 тысяч семей.
19 июня 1810 года Мамия V Гуриели (1803–26) принял российское подданство. Его сын Давид был замечен в переговорах с турками, ввиду чего 2 сентября 1829 княжество было ликвидировано и превращено в уезд.
Интересные события наступили в Гурии в 1905 году. В ходе первой русской революции здесь распространились крестьянские волнения и в итоге в ноябре была объявлена независимая Гурийская республика. Она просуществовала пару месяцев и была ликвидирована 10 января 1906 года экспедицией полковника Крылова.
Еще умер Гиорги Гуриели и сел сын его Мамия.
titl: венецианский патриций
titl: герцог Сан - Пьетро Галатино
eured: <14> ♀ Адриана из Аквавива-Арагон [Аквавива] a. a. 1568
marvidigezh: 1561
eured: <17> ♂ Александр Фёдорович Чарторыйский [Чарторыйские] a. a. 1571
marvidigezh: 13 Gouere 1575
eured: <19> ♂ Mikołaj Zbaraski [Zbarascy] g. < 1540 a. a. 1574
marvidigezh: C'hwevrer 1578
1) N. Козечанка, православна (перед 1550);
2) Ганна Деспотівна Зеновичівна, православна (1553-1554);
7
551/7 <38> ♂ Мамия I Гуриели [Гуриели]marvidigezh: 1534
eured: <21> ♀ Aleksandra Chodkiewicz (Sanguszko) [Chodkiewicze] g. 1537 a. a. 1570
eured:
marvidigezh: 1571
В другій половині XVI століття родину Сангушків прославив князь Роман Федорович, "улюбленець короля Сигізмунда Августа", польний гетман литовський. Блискучий полководець часів Лівонської війни, він декілька разів громив російські війська, захопивши в полон немало ворожих воєвод, зокрема відомих московських бояр Шуйських. В 1569 році князь Роман продовжив переможну серію битв, розсіявши поблизу Умані татарську армію. За свої подвиги він одержав брацлавське і вінницьке староство, а в 1566 році став брацлавським воєводою. В цій якості Роман Сангушко був присутній на Люблінському сеймі, котрий юридично закріпив створення обэєднаної польсько-литовської держави - Речі Посполитої. Брацлавським воєводою Роман Федорович залишався до 1571 року, коли помер у 34-річному віці.
micher: 1552 - 1554, староста Каневский
eured: <22> ♀ Елизавета (Эльжбета, Галшка) Острожская (Сангушко, Гурка) [Острожские] g. 19 Du 1539 a. a. Kerzu 1582, І, Острог, брак не признан польским королём
marvidigezh: 3 C'hwevrer 1554, Яромерж, Чехия
marvidigezh: > 1569
eured: <25> ♂ Миколай VII Радзивіл [Радзивіли]
eured: <27> ♀ Софія Юріївна Ходкевич (Чарторийська, Сенявська) [Ходкевичі] a. a. > 1602
marvidigezh: 1582
 |
|
Илья II Рареш (молд. Ilie II Rareş) — господарь Молдавского княжества с 3 сентября 1546 года по 11 июня 1551 года, старший сын Петра IV Рареша.
П. Загоровський займав важливі державні посади від луцького ключника і городничого до маршалка господарського. Активно займався адміністративною, військовою та меценатською діяльністю. Петро Загоровський дуже швидко із дрібного землевласника став одним із найбільших земледержців на Волині. Своїм дітям окрім родового гнізда він залишив ще чотири села і частини шістьох – у Луцькому, три села і частину одного – у Володимирському, частину одного села в Кременецькому повітах. За його сприяння почалася розбудова Загорівського монастиря. Це видно з дарчого запису, у якому вони Петро і Феодора Сангушко (його дружина), дарують монастирю з своїх маєтків с. Волицю, жертвують десятину озимого і житнього хліба, і ловлю риби на річці Хоровській, і ліс на опалення монастиря і монастирські будівлі, а також дохід від млина вилучений у недільний день. Головний фундатор монастиря П. Загоровський побудував замість дерев’яної кам’яну церкву в честь Різдва Божої Матері. Син Петра Загоровського Василь – був відомим володимирським шляхтичем, волиським маршалком і городничим міста Володимира. Своїм характером він сильно відрізнявся від батька. Йому була притаманна на той далекий час освітченість та любов до науки.
Волинський городничий, що згодом дослужився до луцького ключника і маршалка Петро Загоровський вважався у свої часи скоробагатьком.
Історики взагалі порівнюють його з конкістадором, з твердими зубами й загребущими руками, що сам здобуває собі поважне становище в суспільности. Цій же меті служив вдалий шлюб – через свого тестя, володимирського старосту Федора Сангушка статки “конкістадора” ще збільшились.
8
681/8 <55> ♂ Георгий II Гуриели [Гуриели]titl: 1534 - 1564, Мтавар Гурии
marvidigezh: 1564
douaridigezh: Шемокмеди (монастырь)
eured: <31> ♀ Елизавета Гальшка Лозинская Чемортань [Чемортань] g. 1572? a. a. 25 Meurzh 1617?
titl: 1595 - 1605, Молдова, Господар Молдови
marvidigezh: 1606?, Корона Польська, Річ Посполита
titl: княжна
eured: <32> ♂ Януш Заславский [Заславские] g. 1562 a. a. 4 Eost 1629
marvidigezh: 1602
marvidigezh: 11 Ebrel 1597, Корона Польська, Річ Посполита
titl: księżniczka
eured: <33> ♂ Stanisław Radzimiński [Radzimińscy] a. a. 1590 ≤ ? ≤ 1591
eured: <34> ♂ Олександр Семенович Пронський [Пронські] a. a. 1595
eured: <35> ♂ Анжей Лещинский [Лещинские] g. 1559 a. a. 1606
marvidigezh: 1598
marvidigezh: 1577
На початку XVI ст. Загоровські стають великими землевласниками і отримують значні привілеї. Найвідомішими особами з цього знатного роду є сини Богдана Загоровського: Петро, Іван і Олехно. Серед трьох братів найбільшу славу здобув Петро Загоровський (р. н. невідомий – 1566р.) від якого й почалося швидке піднесення роду.
П. Загоровський займав важливі державні посади від луцького ключника і городничого до маршалка господарського. Активно займався адміністративною, військовою та меценатською діяльністю. Петро Загоровський дуже швидко із дрібного землевласника став одним із найбільших земледержців на Волині. Своїм дітям окрім родового гнізда він залишив ще чотири села і частини шістьох – у Луцькому, три села і частину одного – у Володимирському, частину одного села в Кременецькому повітах. За його сприяння почалася розбудова Загорівського монастиря. Це видно з дарчого запису, у якому вони Петро і Феодора Сангушко (його дружина), дарують монастирю з своїх маєтків с. Волицю, жертвують десятину озимого і житнього хліба, і ловлю риби на річці Хоровській, і ліс на опалення монастиря і монастирські будівлі, а також дохід від млина вилучений у недільний день. Головний фундатор монастиря П. Загоровський побудував замість дерев’яної кам’яну церкву в честь Різдва Божої Матері.Син Петра Загоровського Василь – був відомим володимирським шляхтичем, волиським маршалком і городничим міста Володимира. Своїм характером він сильно відрізнявся від батька. Йому була притаманна на той далекий час освітченість та любов до науки.
Він так само як і батько швидко просувався по сходах державної служби. Був збирачем державних податків на Волині та дослужився до брацлавського каштеляна. В 1560 р. був у складі польського посольства до Москви. Основне помешкання Василя Петровича Загоровського було у селі Суходоли. А до його маєтностей окрім Суходіл належали село Дігтів, Перевалки, двір іллінський під Володимиром, двір тишковицький і частина двору в Острівці.На початку 1576р. розлетілася страшна звістка по Волині – кримський хан Магомет-Гірей веде орду на Волинь. До Володимира було направлено 4000 татар із Мамай-Мурзою на чолі. Василь Загоровський відправив жінку з дітьми до володимирського замку, а сам у складі невеликого ополчення вступив у бій з татарами, де й був узятий в полон. Татари вимагали викуп за Загоровського 500 червінців. Але таку суму ні родичі ні друзі не заплатили. Відчуваючи свою смерть в неволі у 1577р. пише свій «Духовний заповіт» в якому він детально описує як розпоряджатися його статками, приділяє увагу і вихованню дітей і культурно-освітній діяльності. Заповіт дуже цікавий, адже це повчання дорогоцїнне як образ тодїшнього побуту, і як відгомін тих думок, «знатних людей» тодїшньої української суспільності. Особлива увага в заповіті присвячується дітям. Пише: «Коли ж дітям моїм Бог милостивий дасть по сім літ, то її милість дядина моя має способити дяка добре вченого і чесного…дати їм учити в моїм домі або в церкві св. Іллі у Володимирі руської науки в Святому письмі».«Духовний заповіт» Василя Загоровського – цеперший відомий юридичний документ в історії української освіти XVI ст.
За часом він з’явився раніше заповіту Галшки Гулевичівни та Петра Сагайдачного, які заповідали майно братствам та школам.Вдова Василя Загоровського Маруша активно боролася проти спроб греко-католицького єпископа Іпатія Потія захопити церкву св. Іллі в Володимирі.Один із нащадків Василя Загоровського Ієронім навчався в Люблінській колегії для єзуїтів. У 1599р. вступив до єзуїтського ордену. Згодом викладає у Львові та Ярославі. У 1613р. він починає боротьбу із єзуїтами. Ієронім розіслав чимало листів до впливових осіб Речі Посполитої, в яких писав, що єзуїти обманом затягують молодих людей до свого ордену. Єзуїтський панфлет Ієроніма Загоровського «Приватні вказівки» («Monita privata Societatis Juzu») потрапляє до католицького «Індексу заборонених книг». Та не зважаючи на ці заборони панфлет продовжував передаватись, був опублікований майже всіма європейськими мовами і передавався аж до кінця XVIII ст. Один із Загоровських - Григорій був протонотарієм митрополита М. Рогози. У 1596 р. Григорій стає полоцьким греко-католицьким епископом. Під час служби в нього стався напад епілепсії.Ще одним волинським паном був Андрій Загоровський. До наших днів зберігся його будинок, що знаходиться поблизу Луцького замку. Будинок мав різні назви в залежності від того хто в ньому проживав. Відомі такі назви як палац Юрія Фальчевського (луцького католицького єпископа), дім Пузини (луцького православного єпископа). За переказом на цьому місці колись стояла дерев’яна замкова башта, в якій допитували в’язнів. Споруджуючи свій будинок, Андрій Загоровський прибудував його до частини цегляного муру Окольного замку. Загоровські не лише одружувалися з жінками із знатного роду але й віддавали своїх дочок за княжих синів.
Галина Василівна Загоровська була заміжня за рідним племінником Дмитра Вишневецького – Костянтином, який як відомо, дослужився до посади руського воєводи.Варвара Загоровська стала дружиною князя Івана Кунцевича-Булиги, черкаського підстарости. Через деякий час дружина і чоловік прийняли чернецтво. Іван Кунцевич став настоятелем Запорізького Трахтемирівського монастиря. Він разом із П. Сагайдачним боровся за відновлення православної ієрархії. У 1620р. патріарх Єрусалимський Теофан висвятив Івана Кунцевича на єпископа Володимирського і Берестейського, та через опір польської влади він так і не посів кафедри.Син Варвари та Івана Максим Булига (р. н. невідомий – 1687р.) став відомим козацьким ватажком. У 1644р. дослужився до посади уманського полковника, був наказовим гетьманом Війська Запорозького. Шляхетний рід Загоровських був пов'язаний родинними зв’язками з князями Вишневецькими, Збаразькими, Кунцевичами-Булигами, Сангушками та Чортирийськими. В «Помянику Загоровських», що знаходився до 1914р. в старозагорівській Свято-Успенській церкві, налічувалося 23 князі і княгині.То ж можна з впевненістю говорити, що незважаючи на певну роздільність родини Загоровських в релігійних поглядав вона залишила помітний слід в історії нашого волинського краю. Були серед Загоровських і хороші господарі, і відомі державні та релігійні діячі. Та найбільше вони прославилися меценацтвом.
eured: <37> ♀ Катрин Жолдан (Кантакузино) [Жолданы]
eured: <38> ♀ Irina-Catincăi Bucioc (Cantacuzino) [Bucioc]
eured: <39> ♀ Alexandra Matiash (Cantacuzino) [Matiash]
marvidigezh: 1663
titl: Великий Постельничий Валахии
eured: <40> ♀ Elina Serban Basarab [Basarab]
marvidigezh: 20 Kerzu 1663, Snagov, Rumänien
titl: Хотин, Турецьке царство, Паркалаб хотинський
titl: Сучава, Турецьке царство, сучавський воєвода
eured: <41> ♀ Марґарет [?]
titl: 1601 - 1602, Волоське воєводство, Турецьке царство, волоський воєвода
titl: 1606 - 1607, Молдовське воєводство, Турецьке царство, молдовський воєвода
marvidigezh: Here 1607, Молдовське воєводство, Турецьке царство, отруєний
marvidigezh: 5 Genver 1609, Володимир, Руське царство, повішений
Невідомо з ким був одружений Михайло Петрович, але його дочка Варвара Михайлівна була видана за князя Івана Дмитровича Курцевича Булигу.
